Лиходій В. В. Діагностика та лікування нестабільності наколінка

Дисертація присвячена актуальному питанню ортопедії: покращенню результатів лікування хворих з нестабільністю наколінка шляхом розробки системи діагностики, профілактики та патогенетично обґрунтованого відновного лікування. Встановлено, що 22,6% пацієнтів з нестабільністю наколінка після хірургічного лікування мають незадовільні результати, які пов'язані з розвитком больового синдрому в передньому відділі колінного суглоба, неспроможністю шва медіальної пателофеморальної зв'язки, що призводить до відчуттям суб'єктивної нестабільності - у 15,1%, рецидиву вивиху наколінка - у 1,8% пацієнтів. Експериментально досліджено вплив дисплазії виростків стегнової кістки та стан м'якотканинних стабілізаторів на стабільність наколінка та розподіл напружень в хрящі наколінка. Стабільність наколінка при дисплазії виростків стегнової кістки типу В має більшу залежність від стану медіальної пателофеморальної зв'язки та латерального утримувача. Латеральний реліз зменшує напруження в хрящі наколінка, змінює зони розподілу напруження, а також сприяє латералізації наколінка. Визначено діагностичну цінність клінічних тестів та ультрасонографічного критерію для визначення нестабільності наколінка. Доведено більш тяжке пошкодження хряща латеральної фасетки наколінка у пацієнтів з дисплазією типу В. Доведено, що тип дисплазії виростків стегнової кістки та вид оперативного втручання впливають на результат лікування. При нестабільності наколінка з дисплазією виростків стегнової кістки типу В необхідно виконувати пластику медіальної пателофеморальної зв'язки, а при дисплазії типу А можливе виконання шва медіальної пателофеморальної зв'язки при одноразовому вивиху з монофокальним пошкодженням зв'язки біля наколінка. Доцільність виконання латерального релізу вирішується інтраопераційно.