Байчук Б. П. Застосування блокуючого інтрамедулярного остеосинтезу при лікуванні хворих з переломами кісток нижніх кінцівок при політравмі

Дисертація присвячена вирішенню актуальної проблеми ортопедії і травматології - удосконаленню лікувальної тактики при переломах довгих кісток нижніх кінцівок у хворих з політравмою за рахунок диференційованого застосування блокуючого інтрамедулярного остеосинтезу. В основу роботи покладено порівняльний аналіз ефективності діагностики та лікування 120 хворих з політравмою із застосуванням БІОС та 62 хворих, яким проведений традиційний остеосинтез накістковими пластинами стегнової та великогомілкової кісток і доведено високу ефективність першого методу. Проаналізовано достовірно більш виражені зміни у загальноклінічних та біохімічних показниках крові у постраждалих, остеосинтез яким проведено відразу після травми та застосовано накісткові пластини. Доведена важливість визначення в динаміці (до та після операції) концентрації С-реактивного білка, церулоплазміну і гаптоглобіну в сироватці крові пацієнтів, що дозволяє оцінити вираженість системної запальної відповіді, отримати картину гострофазної білкової відповіді на розвиток запалення вже на ранніх етапах захворювання при політравмі. Визначено, що зниження рівня церулоплазміну нижче 98% від норми поряд з підвищенням рівня С-реактивного білка є несприятливою прогностичною ознакою виникнення інфекційного післяопераційного ускладнення. Показано, що первинний остеосинтез при лікуванні хворих з політравмою у нестабільному, пограничному та критичному стані за класифікацією Pape та Krettek (2003) повинен бути виконаний протягом першої доби, а остаточна репозиція відламків кісток проводиться у термін після 7 доби з моменту травми, коли наявні покращення лабораторних показників. У хворих із стабільним станом БІОС повинен проводитись протягом першої доби після травми. У роботі запропонований новий алгоритм застосування БІОС стегнової та великогомілкової кісток у постраждалих з політравмою, що базується на врахуванні тяжкості стану, концентрації С-реактивного білка та церулоплазміну, наявності супутніх пошкоджень та типу перелому. Використання розроблених показань до застосування БІОС з урахуванням загального стану хворих, клініко-лабораторних показників гомеостазу, тяжкості ушкоджень кісткової тканини ураженого сегменту кінцівки, прогнозу гнійно-запальних ускладнень дозволило отримати 89,1% добрих, 9,2% задовільних та 1,7% незадовільних результатів лікування.