Об'єкт: післятравматичні деформації субаксіальних сегментів шийного відділу хребта. Мета: обґрунтувати та удосконалити комплекс діагностичних заходів для подальшої оптимізації лікувальної тактики в разі післятравматичних деформацій субаксіальних сегментів шийного відділу хребта. Методи: математичне моделювання методом кінцевих елементів, клінічний, рентгенологічний, ультразвуковий доплерографічний , електроміографічний, статистичний. Уперше за допомогою метематического моделювання методом кінцевих елементів встановлено, що в разі величини кіфотичної деформації 10° значення внутрішніх напружень структур ділянки переднього опорного комплексу збільшується в 33,5 рази, а за умов збільшення кіфотичної деформації до 30° цей показник зростає в 230 разів порівняно з інтактною моделлю. Уточнені наукові дані про закономірності та взаємозв'язки клінічної та рентгенологічної симптоматики післятравматичних деформацій шийного відділу хребта довели, що тривала кіфотична деформація негативно впливає на результати лікування таких хворих за її прогресування в середньому на 8,1° і розвитку стійкої клінічної симптоматики, а незадовільні результати лікування складають від 40 до 75 %. Доповнені наукові знання про взаємозв'язок особливостей структурно-функціонального стану хребтової артерії з клінічною симптоматикою, що дозволило встановити потенційно несприятливі типи післятравматичних деформацій, які можуть супроводжуватися порушеннями гемодинаміки у вертебробазилярному басейні у 52,1 % випадків без маніфестації клінічних проявів судинних порушень. Виявлені особливості зміни амплітудно-частотних характеристик м'язів верхніх кінцівок, які можуть свідчити про зміну їх електрогенеза в разі неускладнених DF та CF типів післятравматичних деформацій у 33,3 % хворих. Удосконалено класифікацію стадійності порушень амплітудно-частотних характеристик м'язів верхніх кінцівок, яка дозволяє кількісно оцінити ступінь порушення іннервації м'яза. Виявлені особливості оцінки гемодинамічних порушень у вертебробазилярному басейні та зміни амплітудно-частотних характеристик м'язів верхніх кінцівок у поєднанні з результатами клінічного та рентгенологічного обстеження дозволили удосконалити комплекс діагностичних заходів у разі післятравматичних деформацій шийного відділу хребта, і можуть бути використані для прогнозування перебігу травматичного процесу та післятравматичних змін в ушкоджених шийних сегментах. На підставі отриманих результатів уточнені показання і тактика хірургічного лікування післятравматичних деформацій шийного відділу хребта залежно від характеру первинного ушкодження, термінів існування і величини деформації, а також судинних і неврологічних порушень. Проведена систематизація типових помилок діагностики та причин незадовільних результатів лікування, з урахуванням чого розроблена схема хірургічного лікування післятравматичних деформацій шийного відділу хребта, яка дозволила в 78,6 % випадків отримати відмінні та в 7,1 % хороші результати лікування, а також зменшити кількість незадовільних результатів. При цьому кількість відмінних результатів на 17 % більше, ніж за умов використання сучасних методик. Результати досліджень впроваджено в клінічну практику Державної установи "Інститут патології хребта та суглобів імені професора М.І.Ситенка Національної академії медичних наук України", а також у навчальний процес на кафедрах травматології та ортопедії Харківського національного медичного університету МОЗ України, Харківської академії післядипломної освіти МОЗ України. Травматологія та ортопедія.
