Агаєв А. Н. Діагностика та хірургічне лікування дивертикулів стравоходу

Робота основана на результатах діагностики та лікування 90 хворих на дивертикули стравоходу різних локалізацій, у тому числі ДЦ - 56 (62,2 %), ЕФД - 25 (27,8 %), БД - 9 (10,0 %). Встановлено, що частота основних клінічних симптомів у хворих на ДЦ та ЕФД збільшувалася та достовірно корелювала з тривалістю анамнезу. Також з тривалістю анамнезу захворювання достовірно позитивно корелювали виразність запальних змін слизової оболонки ДЦ та розміри ДЦ і ЕФД, що свідчить на користь більш раннього оперативного лікування. Розроблений спосіб ушивання кукси дивертикулу з використанням додаткового обвивного шва слизової оболонки над лінією апаратного шва дозволяє знизити частоту неспроможності швів кукси дивертикулу в ранньому післяопераційному періоді з 9,1 % до 0 % (р=0,033), у тому числі при його наддіафрагмальній локалізації з 22,2 % до 0,0 % (р=0,049). Додаткова міотомія крикофаренгіального м'яза при відкритій дивертикулектомії у хворих з ДЦ забезпечує достовірно кращі кумулятивні результати в дворічному проспективному спостереженні: 92,9 % хороших і 7,1 % задовільних за відсутності поганих результатів проти 70,6 %, 25,2 % і 4,2 % відповідно в пацієнтів, яким міотомія не виконувалася (р=0,032). Впровадження вдосконаленого підходу до периопераційного ведення хворих, використання розроблених способів операцій, виконання крикофаренгіальної міотомії (при дивертикулі Ценкера), одноетапне усунення ускладнень дивертикулу та симультанних захворювань поліпшили післяопераційний перебіг і дозволили в цілому досягти хороших (90,7 %) і задовільних (9,3 %) результатів у віддаленому дворічному післяопераційному періоді.