Дисертацію присвячено темі перетину новітніх тенденцій у сучасному західно- й східноєвропейського музичному театрі та ідейно-філософських принципів театру абсурду. Основну увагу зосереджено на операх М. Фелдмана «Neither» та С. Луньова «Москва – Петушки». На основі цілісного аналізу зазначених опер зроблено основні висновки, зокрема наголошується на значенні літературних першоджерел (що належать перу С. Беккета та В. Єрофєєва відповідно) як естетичної платформи цих оперних творів. Відзначено драматургічні, композиційні, стилістичні та жанрові особливості опер. Здійснено панорамний огляд новітніх тенденцій у західно- та східноєвропейському музичному театрі, зокрема на прикладі опер ХХІ століття. Серед них – такі явища, як: тотальний artwork або mega-cinema Л. Андріссена, звуковий або аудіотеатр Б. Фуррера, музична мультимедійна драма М. ван дер Аа та міждисциплінарні перформанси М. Монк. Однією з основних рис, характерних для названих творів, стає долання літературо- та драмоцентризму, що визначається провідною ідеєю театру абсурду. У дослідженні виявлено неочевидний, непрямий вплив естетики абсурду на сучасний музичний театр, у зв’язку з чим згадуються радикальні явища в опері останньої третини ХХ століття, а саме: інструментальний театр Дж. Кейджа, М. Кагеля, театр художника Р. Вілсона – Ф. Ґласса. Спільною рисою цих оперних творів є реформування лібрето, театралізація музикування, зміна усвідомлення твору як сталого opus unicum, чим, своєю чергою, спричинено зміну ролі композитора. Ці явища визначено як симптоми нової епохи: пошуку нової мови, філософії, порушення жанрової парадигми та будь-якої закономірності та законності, що ріднить таку філософією з ідеями театру абсурду. Відзначено період оновлення музичного театру на пострадянському просторі, розглянуто опери українських та російських композиторів. Серед них: В. Зубицький, Л. Десятников, Е. Денисов, А. Шнітке та О. Щетинський. Як твори-попередники згадуються опери Д. Шостаковича та О. Мосолова. Ідеться також про особливості втілення естетики абсурду на західно- та східноєвропейській музичній сцені. У висновках зазначено основні ідеї театру абсурду, які виявилися найбільш плідними для розвитку і трансформації сучасної опери. Серед них: антилітературність, порушення логічності сюжету, комічність (як низхідна метафора), стилістичний дисонанс, лапідарність і долання автоматизму.
