Забара М. В. «Лейпцизька традиція» у європейській музичній освіті середини ХІХ – початку ХХ століття (на прикладі київської піаністичної школи)

Дисертацію присвячено музично-освітнім традиціям Лейпцига та їх ролі у розвитку європейської консерваторської освіти. У науковий обіг вводиться комплексне поняття «лейпцизька традиція», яке характеризує сутність освітньої моделі Лейпцизької консерваторії (1843), охоплює різноманітні форми організації музичного життя старовинного саксонського міста, діяльність різних музикантів у Лейпцигу. Лейпцизька складова у київській піаністичній школі відстежується через досвід навчання у Лейпцизькій консерваторії Миколи Лисенка (1842–1912) та Григорія Ходоровського (1853–1927). Риси піанізму цих самобутніх митців розглядаються в аспекті слідування творчим заповітам лейпцизьких наставників. У дослідженні актуалізовано науково-педагогічний доробок Віктора Івановського (1880–1943). Цей універсальний музикант залишив вагомий слід у різних галузях музичної культури України першої половини ХХ ст. Головні положення теоретичної концепції вченого розширюють уявлення про багатовекторність у генезисі української музичної школи, допомагають висвітлити слід «лейпцизької традиції» у київській піаністичній освіті наступного, після лисенківського періоду.