Табакович-Вацеба В. О. Роль кардіотропних аутоантитіл в прогнозуванні розвитку систолічної дисфункціїї лівого шлуночка та оцінці ефективності застосування бета-блокатору у хворих на ІХС похилого віку

Дисертація присвячена встановленню прогностичної значимості кардіотропних аутоантитіл в розвитку систолічної дисфункції міокарда та розробка підходів для контролю ефективності призначення ?-адреноблокатору бісопрололу відповідно рівню ААТ до ?1-АР у хворих на ІХС похилого віку з систолічною дисфункцією. Встановлено значне підвищення титру кардіотропних аутоантитіл у хворих на ІХС похилого віку з систолічною дисфункцією. При підвищеному рівні аутоантитіл до ?1-АР відношення шансів виявлення систолічної дисфункції у хворих на ІХС похилого віку складає 6,42. У хворих на ІХС похилого віку з підвищеним титром аутоантитіл розвиваються морфофункціональні зміни міокарду, знижується якість життя, прогресує симпатикотонія. Підвищення титру аутоантитіл збільшує ризик розвитку систолічної дисфункції у хворих на ІХС похилого віку. Застосування бісопрололу у хворих на ІХС із систолічною дисфункцією знижує титр аутоантитіл, покращує морфофункціональний стан міокарду, якість життя, нормалізує регуляцію автономної нервової системи.