Білостоцький А. І. Клініко-біомеханічне обґрунтування вибору тактики хірургічного лікування пацієнтів з порушеннями консолідації переломів дистального відділу стегнової кістки

Об'єкт: клінічні форми порушень консолідації переломів: перелом з уповільненою консолідацією, перелом, що не зрісся, псевдоартроз дистального відділу стегнової кістки. Мета: поліпшити результати лікування шляхом розробки, обґрунтування і впровадження в клінічну практику комплексної диференційованої програми лікування пацієнтів із порушеннями консолідації після переломів дистального відділу стегнової кістки. Методи: клінічні, променеві (рентгенологічний, комп'ютерно-томографічні, денситометричні), доплерографічні, статистичні та математичний (метод кінцевих елементів). У результаті проведених експериментальних досліджень уперше отримано показники напружено-деформованого стану в моделі остеосинтезу незрощеного перелому дистального відділу стегнової кістки за умов різних варіантів фіксації з різною локалізацією лінії перелому й площею контакту фрагментів. У процесі біомеханічного експерименту отримано нові знання про розподіл навантаження і жорсткості системи "кістка - фіксатор": зі збільшенням площі контакту між фрагментами знижується напруження в кістковій тканині та фіксувальних елементах, підвищується жорсткість системи "кістка - фіксатор; за всіх умов локалізації порушення консолідації перелому та незалежно від величини площі контакту фрагментів ротаційне навантаження викликає найвище напруження у фіксувальних елементах і кістковій тканині порівняно з осьовим навантаженням та навантаженням на згинання у всіх досліджених моделях; у разі локалізації зони незрощення перелому в епіфізарному та метаепіфізарному відділі (висота лінії перелому 3 і 6 см від верхнього краю латерального виростка стегнової кістки) найбільша стійкість до деформації разом із найменшим напруженням за всіх типів застосованого навантаження виявилися в моделі, фіксованій блокованою пластиною. Водночас у моделі, фіксованій блокованим інтрамедулярним стрижнем, відмічено значне напруження в корковому і губчастому шарах кісткової тканини (порівняно з іншими моделями) за умов всіх видів застосованих навантажень; у випадку розташування зони незрощення на відстані понад 6 см від верхнього краю зовнішнього виростка стегнової кістки модель із блокованим стрижнем виявила найбільшу здатність опору застосованим навантаженням порівняно з іншими моделями. Уперше розроблено й науково обґрунтовано комплексний диференційований підхід до лікування зазначеної категорії пацієнтів із урахуванням клініко-рентгенологічних характеристик певного порушення консолідації перелому. Розроблено спосіб вибору тактики хірургічного лікування пацієнтів із порушеннями консолідації перелому дистального відділу стегнової кістки. Запропонований спосіб дає змогу здійснити вибір металофіксатора, методики остеосинтезу й визначити показання до виконання кісткової пластики. Розроблена програма фізичної реабілітації пацієнтів із порушеною функцією колінного суглоба після хірургічного втручання на дистальному відділі стегнової кістки дає змогу не лише збільшити обсяг рухів у суглобі, а й відновити його функцію, функціональність кінцівки та працездатність пацієнта. Результати досліджень впроваджено в клінічну практику КЗОЗ "Лікарня швидкої та невідкладної допомоги ім. проф. О.І.Мещанінова", КЗОЗ "Обласна клінічна лікарня - Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф", ДУ "Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М.І.Ситенка НАМН України", Полтавської обласної клінічної лікарні ім. М.В.Скліфосовського, КЗОЗ "Харківська міська клінічна багатопрофільна лікарня №17".Травматологія та ортопедія.