Паздніков Р. В. Анкерна стабілізація капсули в разі передньої травматичної нестабильності плечевого суглоба

Об'єкт: травматична нестабільність плечового суглоба, стабілізація капсули із застосуванням анкерних фіксаторів. Мета: розробити шляхи оптимізації артроскопічної анкерної стабілізації капсули плечового суглоба в разі його передньої травматичної нестабільності. Методи: інформаційно-аналітичний; клінічні, серед них рентгенологічний; магнітно-резонансна томографія; комп'ютерна томографія; ультразвукове дослідження; біомеханічні; артроскопічні; математичне моделювання; статистичні. Уперше на підставі клінічних та експериментальних біомеханічних досліджень доведено, що анкерні фіксатори не поступаються за міцністю фіксації в кістці черезкістковим лігатурним швам, які застосовують у разі класичної методики операції Bankart, і можуть бути ефективно використані для стабілізації переднього відділу капсули плечового суглоба. Уперше теоретично, експериментально і клінічно обґрунтовано критерії оптимізації артроскопічної анкерної стабілізації капсули у хворих із нестабільністю плечового суглоба. Отримано нові дані про те, що оптимальна кількість інструментальних портів залежить, зокрема, від протяжності розриву капсули плечового суглоба і не повинна штучно обмежуватися. Запропоновано новий критерій для оцінювання ефективності інструментального порту - оптимальний кут атаки, який характеризує кут нахилу інструменту до краю гленоїда для зручності виконання маніпуляцій із підготовки каналу та введення анкера. Уперше на підставі математичних розрахунків визначено оптимальний міжанкерний інтервал у 12-13 мм для артроскопічної стабілізації капсули плечового суглоба. Виявлено залежність кількості анкерів, необхідної для виконання ремплісації зони дефекту головки плечової кістки капсулою суглоба і сухожиллям підостьового м'яза, від глибини дефекту, яка визначає величину кута дії відривальної сили. У діапазоні кута дії відривальної сили від 90° до 65°-70° для ремплісації досить використати один анкер, від 65° і менше - не менше двох. Розроблено оригінальні конструкції анкерів (патенти України № 24112 та № 78069) для відкритої стабілізації капсули плечового суглоба, які перевищують за показниками міцності фіксації наявні пристрої та черезкісткові лігатурні шви. Застосування запропонованих анкерів у пацієнтів із передньою нестабільністю плечового суглоба дає змогу підвищити ефективність хірургічного втручання, почати ранню розробку рухів у прооперованому суглобі. Використання анкерної стабілізації під час відкритої артротомії зменшує операційний доступ, скорочує час операції та її травматичність, зменшує тривалість відновного періоду порівняно з класичною методикою операції Bankart. Запропонований критерій оцінювання артроскопічного доступу - "оптимальний кут атаки" - дає змогу обґрунтувати необхідну кількість і розташування інструментальних портів. Обґрунтування кількості інструментальних портів і їхнього розташування, а також використання оптимального міжанкерного інтервалу дають можливість оптимізувати виконання хірургічного втручання під артроскопічним контролем у хворих із передньою травматичної нестабільністю плечового суглоба, скоротити терміни його іммобілізації і нормалізації функції. Результати дисертаційного дослідження впроваджені в клінічну практику ДУ "Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М.І.Ситенка НАМН України", КЗОЗ "Харківська міська багатопрофільна лікарня № 18", Навчально-наукового медичного комплексу "Університетська клініка" Харківського національного медичного університету. Травматологія та ортопедія.