Юй Л. -. Феномен останніх сонат Л. Бетховена, Ф. Шопена, Ч. Айвза, О. Скрябіна в інтеріоризації стильових етапів композиторської творчості.

У роботі представлене дослідження виражальних особливостей пізніх Сонат Л. Бетховена, Ф. Шопена, О. Скрябіна в розходженнях різнонаціональних виконань, що фіксують ті чи інші прозріння стильових тенденцій недавнього минулого, сьогодення академічної практики й піанізму сучасності. Виражальні особливості пізніх Сонат Л. Бетховена, Ф. Шопена, О. Скрябіна, Ч. Айвза різні в національному прояві, у виконавському адресуванні, у спрямованості на різні стильові позиції й тенденцій оточення їх творців або в прагненні опертися на завоювання найближчого або віддаленого минулого, заглянути в майбутнє артистичної практики й піанізму – насущного й уявлюваного. Систематизація відомостей про сутність творчих установок Бетховена, Шопена, Скрябіна, Айвза вказує на принципове культивування зусиль останнього періоду творчості, прояв у них релігійно-ідейних, культурно-артистичних і морально-соціальних шукань композиторів, які знаходили адекватний або іншого значення відгук у виконавців. Розділеність аналізованих авторів і їх творів часовими й мислительно-стильовими бар'єрами не заперечує деякої парадигматичної складової їхнього прояву - у вигляді «необарокової» стильової складової, виразність якої полягає, судячи з її «всюдиприсутності», у творчому енергетичному стимулі, що живить різноспрямованість виконавських рішень. Звертає на себе увагу виражений синтезуючий зміст проаналізованих останніх Сонат різних авторів, хоча даний синтез глибоко відмінний у персональному рішенні жанру. Очевидною є спрямованість «до нових берегів» у Бетховена і Шопена, хоч у другого з названих помітні й апеляції до ранніх художніх установок як стиленароджуючих показників авторського артистичного самоствердження.