Горбатюк І. Б. Оптимізація діагностики та лікування гострих нестрептококових тонзилофарингітів у дітей

Об'єкт - діти хворі на гострий тонзилофарингіт; мета - визначити особливості проявів гострого нестрептококового тонзилофарингіту для оптимізації його діагностики та лікування у дитячому віці; методи - клінічні, мікробіологічні, вірусологічні, інструментальні, лабораторні, статистичні; результати - встановлено, що захворювання на нестрептококовий гострий тонзилофарингіт, на відміну від інфекційного процесу, викликаного бета-гемолітичним стрептококом групи А, клінічно характеризується менш вираженим запально-інтоксикаційним синдромом; доведено, що констеляційна оцінка хворих на гострий тонзилофарингіт (МакАйзека, Centor, Breese) при маргінально низьких результатах тестів (сума балів <3) більш характерні для дітей з нестрептококовою інфекцією мигдаликів і слизової глотки, а за високих – для обидвох варіантів гострого тонзилофарингіту; доведено, що після проведеної антибіотикотерапії у кожної четвертої дитини в культурі мазка із зіву продовжував засіватися бета-гемолітичний стрептокок групи А; встановлено, що використання «Стрептатесту» для виявлення бета-гемолітичного стрептокока групи А-інфекції слизової мигдаликів і глотки за високої специфічності, сполучене з високим ризиком хибно-від‘ємних результатів у кожного другого хворого з даною етіологією захворювання; показано, що у дітей, які перехворіли на гострий стрептококовий тонзилофарингіт при лонгітудінальному спостереженні частіше, ніж в пацієнтів групи порівняння, визначалися ознаки зниження переносимості дозованого фізичного навантаження та ефективності регуляції гемодинаміки вегетативною нервовою системою.