Переломи дистального метаепіфізу променевої кістки (ДМЕ ПК) - одна
з актуальних і довічних проблем в ортопедії та травматології. На переломи ДМЕ
ПК припадає близько 40-50% усіх пошкоджень кісток верхньої кінцівки.
Страфун С. С., Тимошенко С.В. зазначають, що приблизно 20-25% з цих хворих
мають нестабільні, внутрішньосуглобові переломи із значним зміщенням. У
структурі розглянутих ушкоджень переломи ДМЕ ПК складають до 47,3 %, а
переломи типу С – у 41 % пацієнтів. Провідною причиною (до 50 %) винекнення
переломів типу С є високоенергетична травма. Переломи даної локалізації часто
супроводжуються ушкодженням м’якотканинних структур та кісток зап’ястя
кистьового суглоба – до 16 % випадків. При вивченні результатів лікування
звертає на себе увагу той факт, що якщо з відновленням анатомії суглоба та
профілактики гнійних ускладнень досягнуто суттєвих успіхів, то функція
кінцівки повністю відновилася тільки в 63,8 % потерпілих. При цьому в 23,1 %
хворих мало місце обмеження згинання (флексія)/розгинання (екстензія)
зап’ястя в межах від (20°-40° /0°/ 30°-60°). Метою дослідження було покращення
результатів лікування переломів дистального метаепіфізу променевої кістки
шляхом оптимізації та розробки чіткого алгоритму хірургічного лікування
перелому типу С3 в залежності від анатомічного орієнтування пошкодження,
розробки та впровадження патогенетично обґрунтованої системи
відновлювального лікування та реабілітації. Для реалізації поставленої мети
були виконані такі завдання: провести аналіз тактики і результатів лікування; на
основі біомеханічного дослідження виявити оптимальні конструкції для
остеосинтезу; провести аналіз ефективності застосування різних видів
фіксаторів у лікуванні пацієнтів з нестабільними переломами дистального
метаепіфізу променевої кістки, та вдосконалити послідовний алгоритм репозиції
перелому і багаторівневу, внутрішньо-суглобову, стабільно-функціональну
фіксацію перелому АО типу 23- С3. В основі наукової роботи лежить аналіз
результатів хірургічного лікування 117 хворих з нестабільними переломами
ДМЕ ПК тип С. На підставі аналізу результатів лікування в основній і
контрольній групі пацієнтів були встановлені тактичні та технічні помилки. До
перших відносяться: неправильний вибір методу лікування, недостатня (або
відсутня) передопераційна підготовка. До технічних помилок віднесені:
неадекватно обраний операційний доступ, недостатня репозиція, особливо
відламків, які утворюють суглобову поверхню, ігнорування відновлення зміщень дорсо-ульнарних структур (фрагменти DW та DUC) неправильний вибір фіксатора, що обумовлює використання зовнішньої іммобілізації, відсутність інтраопераційного рентгенологічного контролю, неадекватна реабілітація та профілактика ускладнень. На підставі індивідуального підходу при лікуванні пацієнтів з внутрішньосуглобовими переломами дистального метаепіфізу променевої кістки, який базується на чітких показаннях до вибору способу фіксації в залежності від типу перелому, передопераційному плануванні, впровадженню розробленого алгоритму при остеосинтезі, післяопераційному лікуванні, яке направлене на профілактику та гальмування ускладнень в кистьовому суглобі, при переломах типу С1 відмінний результат отримали у – 50,0 %, добрий – 38,9 %, задовільний 11,1 %; С2 – 51,8 %, 33,9 %, 14,3 %; при С3 відмінний результат отримали у 46,8 % пацієнтів, добрий – у 32,3 %, задовільний – у 16,1 %; незадовільний – у 4,8 %. Незадовільні результати лікування пояснюються неадекватною передопераційної підготовкою, неправильним вибором способу фіксації і незадовільною репозицією відламків.
