Об’єкт: внутрішньосуглобові переломи дистального метаепіфіза кісток гомілки. Мета: покращити анатомо-функціональни результати лікування пацієнтів з осколковими внутрішньосуглобовими переломами дистального відділу кісток гомілки шляхом зменшення додаткового порушення кровопостачання відламків під час хірургічного втручання, біомеханічного обґрунтування стабільності остеосинтезу та диференційованого застосування удосконалених технологій малоінвазивного остеосинтезу. Методи: клінічний, рентгенологічний, морфологічний, математичного моделювання, комп’ютерне реконструювання, біомеханічний, статистичний. На підставі анатомічних і рентген-томографічних досліджень отримані нові знання про особливості розташування живильних отворів по поверхні дистальних епіметафізів, через які заходять судини в кісткову тканину. Уперше показано, що живильні отвори нерівномірно розподіляються по поверхні епіфізів, а найбільша їхня кількість розташована по передньо-внутрішній поверхні епіфіза великогомілкової кістки. Теоретичними розрахунками на скінченно-елементних моделях "відламки – пластина", "відламки – спиці", "відламки – спиці – зовнішній апарат" доведено, що напруження у фрагментах кісти та фіксаторах і між ними під час рухів у надп’ятково-гомілковому суглобі є співставними та не можуть привести до руйнування і патологічних переміщень. На підставі клінічних досліджень установлено, що застосування малоінвазивного остеосинтезу в разі переломів (1 і 2 клінічні групи) дистального метаепіфіза кісток гомілки за оцінкою Ankle-Hind foot Scale у віддалені терміни забезпечують анатомо-функціональні результати, які загалом порівнянні з результатами у хворих, яким застосовано фіксацію відламків накістковими пластинами. Обґрунтовано доцільність урахування топографічно-конституційних особливостей пацієнтів під час планування хірургічного лікування метаепіфізарних переломів дистальної гомілки, що підвищує його ефективність, збільшуючи частку добрих результатів. Виконані анатомічні та теоретичні дослідження допомагають практикуючому лікарю усвідомити рівень додаткової травматизації джерел кровопостачання за умов з’єднання відламків накістковими пластинами в разі складних переломів дистального відділу гомілки і виховує анатомо-критичний підхід до вибору методу лікування. Розроблено та запропоновано алгоритм диференційованого вибору технологій остеосинтезу переломів pilon відповідно виду та характеру ушкодження, що дозволяє отримати добрі результати у післяопераційному періоді. У результаті клінічних досліджень доведено, що під час лікування переломів дистального метаепіфіза кісток гомілки пріоритетним принципом може бути збереження джерел кровопостачання відламків, які зберегли свою цілісність, і відновлення анатомічної форми кісток слід намагатися провести без додаткових розтинів. Результати дослідження впроваджені в наукову та клінічну робота ВДНЗ України "Буковинський державний медичний університет", у клінічну практику ОКУ "Чернівецька обласна клінічна лікарня", КНП "Сторожевська центральна районна лікарня". Травматологія та ортопедія.
