Дисертація присвячена дослідженню богословських аспектів богослужінь
Страсного тижня з метою формування духовного досвіду й богословських
знань, необхідних для духовно-морального відродження українського
суспільства.
Об’єктом дослідження є богослужбові тексти Страсного тижня, вміщені у
Постовій тріоді.
У дисертації здійснено аналіз богослужбових текстів Страсного тижня за основними аспектами догматики православного богослів’я (сотеріологія, христологія, есхатологія, тріадологія, еклезіологія), розташування яких для
розгляду визначалося домінуванням та поширеністю цих елементів у
гімнографії Страсного тижня, що сприяє зосередженню уваги на окремо
визначеній тематиці при вивченні й засвоєнні змісту гімнографії.
Виявлено варіативність перекладу церковнослов’янською та українською
мовами Постової тріоді; встановлено окремі неточності українського
перекладу. Вживання терміну «єство», як еквіваленту церковнослов’янських
лексем «єстество» і «существо», не можна вважати такими, що містять
догматичні помилки, утім, виявлені хиби перекладу гальмують формування
богословської думки та обмежують повне розкриття положень
святоотцівського богослів’я стосовно окремих християнських догматів.
Подано в сучасному розумінні і доступною мовою основоположні
християнські віроучительні істини, які містяться в богослужбових текстах
означених днів. Увібрані в поетичну форму, богослужбові тексти легше
сприймаються молільниками, які не мають богословського досвіду і знань.
У контексті розкриття сотеріологічного аспекту богослужбових текстів
Страсного тижня наголошується на внутрішньому аспекті спасіння людини,
зміні способу буття її природи, заперечуючи механічне спасіння лише як наслідок заслуг Ісуса Христа.
Удосконалено підхід до інтерпретування теми кінця світу, заклику до
покаяння. При розкритті виховної функції піснеспівів, акцентується увага на особистій зустрічі зі Спасителем кожної людини, для чого було використано образ безплідної смоковниці. Наголошується на необхідності приготування душі до цієї майбутньої зустрічі.
Набуло подальшого розвитку твердження про базування закону віри на законі молитві, яке засвідчує, що багато християнських догматів було введено у богослужбові тексти з метою їхнього артикулювання і сприйняття віруючими.
Взаємозв’язок гімнографії з історією і догматами Православної Церкви,
зокрема, встановлено співвіднесеність участі авторів богослужбових текстів
у формуванні православного віровчення з його подольшим відображенням у гімнографії.
Висновки й теоретичні твердження, обґрунтовані в дисертаційному
дослідженні, сприяють глибшому розумінню віровчення Православної Церкви, яке розкривається в богослужіннях.
