Мета дослідження – підвищити ефективність противірусного лікування хворих на хронічний вірусний гепатит С шляхом клініко-патогенетичного обґрунтування додаткового застосування перорального холекальциферолу на підставі з’ясування особливостей порушень метаболізму вітаміну D. Виконано комплексне клініко-лабораторне обстеження 100 хворих на ХВГС віком від 18 до 75 років та 30 здорових осіб. Визначено вміст вітаміну D в сироватці крові за допомогою імунохімічного з електрохемілюмінесцентною детекцією методу. Хворим на ХВГС із субнормальним рівнем вітаміну D в сироватці крові проведено противірусне лікування та оцінена його ефективність залежно від додаткового застосування холекальциферолу. За результатами проведених досліджень було встановлено, що у хворих на ХВГС вміст вітаміну D в сироватці крові був нижчий (р<0,001), ніж у здорових осіб, а рівень його зниження не залежав від віку та статі пацієнтів, а також тривалості захворювання. Частота виявлення субоптимального рівня вітаміну D у хворих на ХВГС склала 82,0 % проти 36,7 % у здорових осіб (р<0,001). Вміст вітаміну D в сироватці крові хворих на ХВГС незалежно від пори року виявився нижчим, ніж у здорових осіб (р<0,05), а рівень його зниження не залежав від сезонності (відношення шансів =1.22, довірчій інтервал (0.38-3.90). Дефіцит і недостатність вітаміну D стійко реєструвалися у більшості пацієнтів як в періоді осінь-зима – 78,6 %, так і весна-літо – 83,5 %, перевищуючи відповідні показники здорових осіб (р<0,001). У хворих на ХВГС зниження надходження вітаміну D підтверджувалося даними щодо обмеження дієтичного режиму за рахунок зменшення (р<0,001) споживання продуктів-донаторів за результатами анкетування. Аналіз виразності некрозо-запальних змін в печінці та ступеня фіброзу печінки у хворих на ХВГС показав певну залежність від сироваткового рівня вітаміну D. Так, у хворих на ХВГС за умов нормального вмісту вітаміну D в сироватці крові виразність некрозо-запальної активності в печінці виявилася вище, ніж у пацієнтів з недостатністю та дефіцитом цього вітаміну, що підтверджувалося більш вираженим синдромом цитолізу (р=0,03) та вищою частотою реєстрації підвищеної активності АлАТ (83,3 % проти 53,7 %, р=0,02). Інші показники функціонального стану печінки не залежать від змін вмісту вітаміну D в сироватці крові. За наявності у хворих на ХВГС дефіциту та недостатності вітаміну D в сироватці крові збільшувалася частка пацієнтів з тяжким фіброзом печінки, що підтверджувалося нижчим співвідношенням пацієнтів зі стадіями F1-2:F3-4, порівняно з хворими, які мали нормальний показник вітаміну D в сироватці крові (1,2:1 проти 2,5:1) за результатами неінвазивних тестів. За результатами аналізу ефективності додаткового включення холекальциферолу до противірусного лікування хворих на ХВГС із субнормальним рівнем вітаміну D в сироватці крові було доведено доцільність зазначеної індивідуалізації терапії. Так, включення холекальциферолу до противірусного лікування хворих на ХВГС з недостатністю та дефіцитом вітаміну D в сироватці крові збільшувало вірогідність досягнення ранньої елімінації HCV-RNA (р<0,001) та частоту формування стійкої вірусологічної відповіді (р=0,02). За умов додаткового застосування холекальциферолу противірусна терапія супроводжувалася нормалізацією вмісту цього вітаміну. У пацієнтів, які отримували лише противірусну терапію, на момент завершення лікування вміст цього вітаміну залишався субнормальним (р<0,001).
