У дисертаційній роботі за результатами комплексного дослідження вирішено
актуальну задачу ортопедії. Основою досліджень стало обстеження та лікування 134
пацієнтів віком від 42 до 80 років (середній вік 57,5 ± 1,7 років), з них чоловіків – 53,
жінок – 81.
Об'єктивну топографо-анатомічну характеристику дефекту хряща і адекватний
вибір персоніфікованого хірургічного лікування забезпечує комплексні
рентгенографічне, КТ, МРТ, артроскопічне дослідження. Для підвищення
інформативності МРТ-дослідження використовувалося колірне картування отриманих
томограм колінного суглоба (КС), яке дозволило деталізувати тонку структуру хряща і
його посттравматичні дефекти. Відзначимо, що дефект хряща (ДХ) не завжди
виявляється при рентгенологічному обстеженні КС навіть в 5 проєкціях.
Остаточна ідентифікація ДХ КС проводилася за допомогою артроскопічного
дослідження в рамках класифікації ICRS. Застосування різних технологій візуалізації
дозволило об'єктивно оцінити стан КС і ступінь пошкодження суглобового хряща. МРТ
найкраще підходить для уточнення протяжності і локалізації пошкодження хряща, але
на звичайних рентгенограмах і КТ-зображеннях краще деталізуються порушення
взаєморозташування структур стегново-надколінного зчленування. Для підвищення
ефективності та інформативності МРТ-обстеження КС запропоновано використання
кольорового картування при постобробці діагностичних зображень.
Артроскопічне втручання, практично, інформаційно інтегруючи результати
діагностичних досліджень, забезпечує перехід безпосередньо до лікування. На основі
КТ-зображень КС 29 хворих з ДХ розроблена комп'ютерна модель напруженодеформованого стану у кінематичному ланцюгові «стегнова кістка – великогомілкова
кістка». На моделі вивчали картини розподілу еквівалентної напруги за Мізесом при
кутах згину 0°, 5°, 15°, 30° і різних формах поверхні мініпротеза. Для кожного
положення досліджували 3 варіанти: інтактний хрящ, хрящ з дефектом, хрящ з
мініендопротезом. У результаті досліджень моделі кінематичного ланцюга встановлені
наступні закономірності: сплощення поверхні голівки імпланта знижує еквівалентну
напругу Мізеса; мініендопротез призводить до зменшення напруги, що виникає в хрящі,
порівняно з пошкодженим хрящем; напруга в протезованому хрящі залишається вищою
порівняно з інтактним. Визначена оптимальна випукла форма поверхні мініендопротеза,
який заміщує дефект хряща.
На основі результатів моделювання розроблено пристрій для мініінвазивного
заміщення посттравматичних дефектів хряща колінного суглоба, який був клінічно
апробований.
Артроскопічний дебрідмент як самостійний спосіб лікування виконано у 32
хворих (1 група). У 28 хворих (2 група) після нього проводили кістковомозкову 25
стимуляцію шляхом мікропереломів, які виконували шилом спіралеподібно до центру
ДХ. У 34 хворих (3 група) виконано кістково-хрящову аутотрансплантацію. У 40 хворих
(4 група) після артроскопічного дебрідменту виконали мініендопротезування ДХ
металевим імплантом, розробленим згідно з результатом дослідження КС імітаційного
моделювання кінематичного ланцюга «стегнова кістка - мініімплант - великогомілкова
кістка». Застосовували артроскопічні доступи: нижні передньо-медіальний та передньолатеральний, медіальний та латеральний парапателярний.
У всіх 134 хворих до операції, а також через 1 − 1,5 місяця, 3 місяці, 6 місяців та
12 місяців після артроскопічних втручань досліджували біохімічні показники сироватки
крові: фосфору неорганічного, лужної фосфотази, кальцію загального та іонізованого,
інтерлейкінів 1Л − 1В, 1Л − 6, 1Л − 1RA.
Використання артроскопічного дебрідменту, кістковомозкової стимуляції
(мікропереломи), кістково-хрящову аутотрансплантацію і мініендопротезування
(мікроендопломбування) при лікуванні посттравматичних дефектів суглобового хряща
КС не викликає достовірної значної стресової зміни маркерів кісткового і хрящового
метаболізму (фосфор неорганічний, лужна фосфатаза, загальний та іонізований кальцій).
Доведена інформативність шкали МРТ-оцінки відновлення пошкоджень
суглобової поверхні за MOCART (2007). Для клінічно інформативного МРТмоніторингу відновлення ушкоджень суглобової поверхні доцільно використовувати
шкалу оцінки Jones C.W. et.al. (2007).
Після 12 місяців лікування отримані наступні результати (оцінка за шкалою
LISHOLM) при артроcкопічному дебрідменті: відмінні − 15,00 % спостережень, хороші
− 50,00 % спостережень, задовільні − 15,63 %, незадовільні − 9,37 %; при
кістковомозковій стимуляції (мікропереломи) − 59,68 %, 25,81 %, 8,06 %, і 6,45 %
відповідно, при кістково-хрящової аутотрансплантації – 29.4 %, 38.2 %, 11.8 %, 20.6%, при
мініендопротезуванні − 55,00 %, 30,00 %, 10,00 % і 5,00 % відповідно.
