Дисертація присвячена покращенню ефективності анестезіологічного забезпечення в періопераційному періоді операції кесарів розтин на підставі вивчення гемодинамічних змін, стресової реакції та рівня больового синдрому породіль, основних небажаних ефектів та ускладнень у періопераційному періоді.
До дослідження залучено 127 вагітних жінок середнім віком 29,8 ± 0,5 років, які були оперативно розроджені шляхом операції кесарів розтин (КР). Усіх пацієнток було розподілено на 2 групи залежно від методу анестезії. Група 1 (ЗА) (n = 62) — КР проводили в умовах загальної внутрішньовенної анестезії на тлі тотальної міоплегії з ШВЛ апаратом «Бриз» в режимі CMV, аналгезію забезпечували фракційним введенням 0,005 % розчину фентанілу в дозі 1–2 мкг/кг кожні 15–30 хв. Пацієнтки були розподілені на дві підгрупи залежно від застосовуваного загального анестетика: 1а (n = 31) — індукція та підтримання анестезії проводилося 5 % розчином кетаміну в дозі 1 мг/кг та 1-1,5 мг/кг, відповідно; 1б (n = 31) — індукція та підтримання анестезії здійснювалися 1 % розчином тіопенталу натрію в дозі 4 мг/кг та 1–2 мг/кг, відповідно. Група 2 (СА) (n = 65) — оперативне розродження проводилося в умовах спінальної анестезії. Зазначена група породіль також розподілена на дві підгрупи залежно від доступу виконання спінальної пункції (СП): 2а (n = 31) — СП виконана центральним доступом; 2б (n = 34) — СП виконана парамедіанним доступом, в цій підгрупі для профілактики розвитку артеріальної гіпотензії за 5 хв до її проведення внутрішньовенно вводили ондансетрон у дозі 8 мг. Для післяопераційного знеболювання у пацієнток усіх підгруп використовували парацетамол 1 г внутрішньовенно 3 рази на добу, кеторолак 30 мг внутрішньом’язово 3 рази на добу. Дослідження складалося з таких етапів: 1-й етап — первинний огляд анестезіолога; 2-й етап — початок операції; 3-й етап — вилучення плода; 4-й етап — кінець операції; 5-й етап — 30 хв після закінчення операції; 6-й етап — 6 год після закінчення операції; 7-й етап — 12 год після закінчення операції.
Продемонстровано зміни параметрів гемодинаміки на різних етапах періопераційного періоду операції КР в умовах різних методів анестезіологічного забезпечення. Загальний аналіз динаміки основних показників довів, що найбільші зміни в групі 1 відбуваються на травматичному етапі дослідження (початок операції), у групі 2 — після виконання СП. Встановлено достовірне збільшення на 2-му етапі показників САТ на 16,1 %, ДАТ — на 12,2 %, СрАТ — на 13,9 %, ПАТ — на 20,2 % відповідно, від ВР у підгрупі 1а, та збільшення САТ на 11,7 %, ДАТ — на 9,5 %, СрАТ — на 10,5 %, ПАТ — на 15,3 % від ВР, відповідно, у підгрупі 1б (р < 0,001), що зумовлено, пресорною відповіддю на інтубацію, активацією симпатоадреналової системи у відповідь на операційний стрес. Зниження основних показників гемодинаміки зареєстровано в 77,4 ± 7,5 % випадків в підгрупі 2а та потребувало корекції вазопресорами. У підгрупі 2б артеріальна гіпотензія фіксувалася лише в 14,7 ± 6,1 % (р < 0,001). Використання внутрішньовенно введеного ондансетрону за 5 хвилин до проведення СП у дозі 8 мг забезпечує стабільні показники гемодинаміки.
При порівнянні динаміки маркерів стресу встановлено, що найбільші зміни відбуваються на початку операції. Збільшення рівнів глюкози, кортизолу, пролактину, К/І, та зниження рівня інсуліну зареєстровані в групі 1, а саме в підгрупі 1б, в порівнянні з групою 2. Встановлено достовірне підвищення рівня кортизолу, як основного маркера стресу (826,3 ± 50,8 мкОд/мл та 922,5 ± 52,5 мкОд/мл) в підгрупах 1а та 1б на найбільш травматичному етапі (початок операції) зі збереженням високих значень у ранньому післяопераційному періоді. В підгрупі 2б на 2-му етапі відзначалося зменшення рівня кортизолу (із 699,9 ± 55,6 мкОд/мл до 623,9 ± 42,1 мкОд/мл) від ВР, а у жінок 2а підгрупи на травматичному етапі операції рівень цих маркерів стресу наближався до вихідного рівня (р < 0,05; р > 0,05). Встановлено, що у підгрупах 1а та 1б відбувалося зниження рівня інсуліну на початку операції на 20,8 % (1,9 ± 0,2 ммоль/л) та на 25,0 % (1,8 ± 0,2 ммоль/л), відповідно (р < 0,05; р < 0,05) в порівнянні з підгрупами 2а та 2б, де рівень інсуліну достовірно не відрізнявся від вихідного рівня (р < 0,05). Встановлено максимальне збільшення рівня пролактину на 2-му етапі в пацієнток підгруп 1а та 1б на 51,4 % (з 3482,1 ± 183,2 до 5271,04 ± 242,7 нг/мл) та на 47,0 % (з 3402,9 ± 100,2 до 5003,5 ± 193,6 нг/мл), відповідно (р < 0,001; р < 0,001), тоді як приріст рівня пролактину в пацієнток підгруп 2а та 2б залишився статистично незначущим (р > 0,05). К/І мав більш високі значення в групі 1 на 2-му та 6-му етапі в порівнянні з групою 2 (р <0,001; р <0,05). Найвищі значення К/І спостерігалися в підгрупі 1 з використанням 1% розчину тіопенталу натрія в порівнянні з підгрупою 2а та 2б.
