Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.04 – серцево-судинна хірургія. – ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова НАМН України».
Дисертаційна робота мала на меті підвищення ефективності та безпечності ендоваскулярного закриття вторинного ДМПП та розширення показань до його інтервенційного лікування шляхом впровадження нових методик з урахуванням анатомії дефектів та клінічних особливостей перебігу.
Клінічний матеріал дослідження склали результати досліджень 1408 послідовних хворих віком від 1,1 року до 68 років, за період з 2003 по 2022 роки. Всім пацієнтам проведено ендоваскулярне закриття ДМПП. Серед обстежених 489 осіб (34,7%) мали центральний дефект, 580 (41,2%) – дефект без аортального краю, 214 (15,2%) – множинні дефекти, 107 (7,6%) – дефект в аневризмі перегородки, 18 (1,3%) – дефект без країв до ПВ та даху передсердя. Групи обстежених пацієнтів не різнились між собою, що дозволяє вважати групи репрезентативними та мінімізувати значення вихідних показників при порівнянні результатів лікування. Для ендоваскулярного закриття дефекту у наших пацієнтів (n=1424) ми використали 1424 оклюдери чотирьох різних виробників. Найчастіше (92,1%) було використано оклюдери класичної форми, у 6,0% випадків – зі збільшеними полями та у 2,0% – мультифенестровані. Ми визначили, що середній розмір оклюдера перевищував середній розмір центрального дефекту на 16,4%, дефекту з дефіцитом аортального краю – на 18,7%, а у випадках наявності аневризми міжпередсердної перегородки – на 42,9%. Ефективність процедури не залежала від типу оклюдера за виробником (p = 0,088). Було розроблено та впроваджено в клінічну практику 8 методик та підходів до ендоваскулярного закриття ДМПП. У 33,9% було застосовано модифіковану методику ендоваскулярного закриття ДМПП складної анатомії при неефективності стандартної методики або неможливості її використання. Впроваджені клінічні підходи дозволили закривати дефекти пацієнтам з клінічно ускладненим перебігом та дітям з масою тіла до 10 кг. Ефективність ендоваскулярного втручання в цілому складала 98,7%: у пацієнтів з центральним ДМПП та при дефекті без аортального краю – 100%, при множинних дефектах – 97,2%, при ДМПП в аневризмі – 98,1%, при ДМПП без краю до ПВ та даху передсердь – 44,5%. Частота ускладнень в інтра- та ранньому післяопераційному періодах складала 1,8%, серед яких домінуючим була міграція пристрою. На етапі освоєння методу був документований 1 летальний випадок. Період спостереження в нашому дослідженні в середньому становив 5,41 ± 3,28 роки (від 1 до 19 років), охоплення 94%. Частота ускладнень у віддаленому післяопераційному періоді складала 1,3%, серед яких домінуючим був рецидив ФП. Отримані результати свідчать про ефективність та безпечність впроваджених методик та підходів для ендоваскулярного лікування ДМПП, окрім методики закриття дефектів з дефіцитом країв до ПВ та даху передсердь. Нам вдалось розширити показання до ендоваскулярного закриття ДМПП та розробити алгоритм вибору методу лікування для пацієнтів з вадою складної анатомії та з клінічно ускладненим перебігом. Завдяки впровадженням нам вдалось знизити відсоток відмов від процедури з анатомічної причини та з клінічно ускладненим перебігом з 54% у 2009 році до 8% у 2022 році.
Виконана робота є першим вітчизняним дослідженням, яке присвячене вивченню та порівнянню безпосередніх та віддалених результатів ендоваскулярного закриття вторинного ДМПП складної анатомії та з клінічно ускладненим перебігом.
Ключові слова: вроджені вади серця, дефект міжпередсердної перегородки, оклюдер, легенева гіпертензія, фібриляція передсердь, маса тіла менше ніж 10 кг.
