На підставі аналізу теоретичної і джерельної бази виокремлено закономірності, що сприяли появі “автономізму” як правової концепції відродження національної держави. Встановлено, що як світоглядна парадигма “автономізм” виник в середовищі козацької старшини, яка в такий спосіб намагалася досягнути компромісу в збереженні національних інтересів та не порушувати правової системи імперії Романових. У 1840-х рр. “автономізм” набув організаційного та академічного оформлення й перетворився на правову парадигму, яка відображала рівень праворозуміння українців середини ХІХ – початку ХХ ст. і стала найпопулярнішою концепцією досягнення національно-політичних і культурних прав. Розвиток “автономізму” відбувався нерозривно і під впливом ідей народництва, слов’янофільства, а також федералізму. Встановлено, що ідеологи “федералізму” В. Антонович, М. Драгоманов, Р. Лащенко, С. Подолинський, С. Шелухін розглядали “автономізм” як умову і спосіб досягнення політичних і національних прав. Особливістю українського “федералізму” було апелювання до етнічного і національного чинників, які розглядалися як ідентифікуючі риси українства. В політичних програмах українських партій кінця ХІХ – початку ХХ ст. “автономізм” набув чітко вираженого характеру і передбачав досягнення “національно-територіальної автономії”. Утвердження подібної форми відродження національної держави розглядалося як спосіб забезпечення політичних прав українців й одночасного дотримання ліберальної ідеології, що була властивою як для Наддніпрянщини, так і для Галичини. Констатовано, що найбільш послідовним прихильником ідей автономізму кінця ХІХ – початку ХХ ст. був М. Грушевський. “Автономізм”, як форма організації держави, розглядалася вченим як альтернатива самодержавству і абсолютизму. Одночасно, він заперечував можливість створення держави як об’єднання окремої етнічної групи. Встановлено, що в період Національно-демократичної революції 1917–1921 рр. паралельно розвивалася автономістсько-федералістична та самостійницька (соборницька) ідеї національної держави. Відстоювання ідеї “автономізму” в умовах революційної боротьби було своєрідною даниною державно-правовим ідеям ХІХ ст. В правових ідеях Д. Антоновича, М. Грушевського, Д. Дорошенка, С. Єфремова, М. Порша, М. Ткаченка, П. Феденка прослідковувалося три концепції національно-територіальної, національно-культурної та національно-персональної автономії. При цьому тільки перша з них мала чітко виражені правові риси, дві останні, акцентували увагу на соціальних, культурних проблемах. У кінцевому випадку саме нівелювання ідеї суверенітету стало причиною поразки визвольних змагань. Констатовано, що ідея “автономізму”, як умова відродження національної держави, є рудиментом державно-правової думки ХІХ – початку ХХ ст. Її поширення й популярність серед українців обумовлювалося історично-детермінованими особливостями розвитку українських земель, їх інкорпорації іноземними державами, які декларували дотримання національних, культурних і політичних прав.
