Дослідження акцентує увагу на трьох сферах інституціоналізації громадянського суспільства: аксіологічній, комунікативній та мотиваційно-поведінковій. Пропонується комплексна стратегія будівництва громадянського суспільства, орієнтована на створення зрозумілої, привабливої та усвідомлено прийнятої системи суспільних відносин. Важливим є встановлення нової концепції розвитку суспільства через формування соціальних умов та нової соціалізованої структури держави, що сприяє загальногромадянському будівництву.
В межах дослідження удосконалено інтерпретацію поняття “правова культура” як важливої складової громадянського суспільства. Правова культура розглядається не тільки як сукупність знань про право, але й як система ціннісно-нормативних установок, що формують політичну та правову свідомість громадян. Вона відіграє ключову роль у розвитку правової поведінки, сприяючи дотриманню правових норм та підтримці правопорядку в суспільстві. Дослідження підкреслює, що правова культура є фундаментом для самоорганізації та самоврядування, забезпечуючи необхідний рівень індивідуальної правосвідомості та інтеграцію громадян у єдину систему соціальної організації.
Крім того, у роботі висвітлено взаємозв’язок між релігійними та правовими цінностями в контексті правосвідомості громадян. Встановлено, що релігійні цінності, інтегруючись із загальнолюдськими, впливають на формування правової свідомості, оскільки релігійна і правова свідомість у багатьох випадках тісно переплетені. Цей підхід виявляється у необхідності врахування релігійних аспектів в процесі розбудови правової держави та громадянського суспільства. Релігійні та правові цінності можуть існувати паралельно, однак важливо коригувати потенційний негативний вплив релігійних переконань на суспільну свідомість, що сприятиме глибшому розумінню процесів формування правової культури в суспільстві.
Додатково, автором розкрито два основні підходи до визначення громадянського суспільства: гетерогенний, що трактує його як сукупність суспільних відносин, які протистоять державі, тобто як все, що не є державою, владою, політикою або бюрократією; та функціональний, що представляє його як форму існування ринково-демократичних відносин.
Зазначено, що проблематика громадянського суспільства привертає увагу як українських, так і іноземних фахівців. Аналізуючи цей процес, автор зіткнувся з проблемою відсутності усталеного визначення феномену громадянського суспільства, неясності меж його взаємодії з політичною та державною сферами, а також триваючих дискусій щодо його функціональних характеристик. Важливість глибокого розуміння інститутів громадянського суспільства підкреслюється їхньою роллю у формуванні правової культури, що впливає на соціалізацію, самореалізацію та правову свідомість громадян, і є необхідною умовою для стабільного розвитку держави та суспільства.
