Бойченко П. К. Значення цитомегаловірусної інфекції у розвитку соматичної патології у віддалений період після аварії на Чорнобильській АЕС.

English version

Дисертація на здобуття ступеня доктора наук

Державний реєстраційний номер

0506U000331

Здобувач

Спеціальність

  • 03.00.01 - Радіобіологія

16-05-2006

Спеціалізована вчена рада

Д 26.562.01

Державна установа "Національний науковий центр радіаційної медицини Національної академії медичних наук України"

Анотація

Дисертаційна робота присвячена визначенню ролі цитомегаловірусної (ЦМВ) інфекції у формуванні і реалізації віддалених нестохастичних ефектів у вигляді соматичної патології у постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС та обгрунтуванню методів діагностики і терапії реактивації ЦМВ для поліпшення стану здоров'я постраждалих контингентів.На основі обстеження 2162 осіб, віднесених до різних категорій постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС та контрольної групи, що не зазнала прямого впливу іонізуючого опромінення, знайдено підвищення частоти анти-ЦМВ антитіл класу IgG в учасників ліквідації наслідків аварії (ЛНА) (79,16%), реконвалесцентів гострої промененвої хвороби (ГПХ) (85,59%), працівників атомної енергетики (78,12%) порівняно з контролем (69,20%) (p<0,05). В групі реконвалесцентів ГПХ показана залежність титрів анти-ЦМВ антитіл від отриманої дози зовнішнього опромінення (r = 0,3244; p = 0,028). Частота виявлення анти-ЦМВ антитіл була вищою серед учасників ЛНА 1986-1987 рр. порівняно з учасниками ЛНА більш пізнього періоду. Підвищення ЦМВ-серопозитивності у постраждалих контингентів було обумовлено реактивацією вірусу. Для її діагностування в групі учасників ЛНА найбільш придатними є імуноферментні методи, а не полімеразна ланцюгова реакція. Анти-ЦМВ антитіла частіше виявлялись у хворих із захворюваннями шлунково-кишкового тракту, бронхолегеневої системи, артритами, цукровим діабетом, лімфаденопатією, гематологічними порушеннями непухлинного походження та ассоціювались з негативними чинниками перебігу. При одночасному виявленні анти-ЦМВ антитіл та антитіл до антигенів вірусу гепатиту С зростав ризик стійкого підвищення рівнів сироваткових амінотрансфераз та збільшення розмірів печінки в учасників ЛНА. Розроблено покази для проведення противірусної терапії у постраждалих контингентів. Доведено, що застосування індукторів інтерфероногенезу є ефективним методом терапії. Результатами лікування є зменшення кількості скарг, поліпшення об'єктивного стану хворих, нормалізація амінотрансферазної активності сироватки крові, зникнення анти-ЦМВ антитіл класу IgM у всіх і зниження титрів анти-ЦМВ антитіл класу IgG у більшості пацієнтів. Запропоновано тест визначення індивідуальної чутливості хворих до індукторів інтерфероногенезу.

Файли

Схожі дисертації