Нестеренко О. М. Принципи діагностики та інтенсивної терапії хірургічного сепсису.

На основі аналізу лікування 241 хворого на хірургічний сепсис теоретично обґрунтовано і запропоновано нове рішення актуальної науково-практичної проблеми підвищення ефективності діагностики та інтенсивної терапії хірургічного сепсису. Одержані нові дані про етіологію, стан антибіотикорезистентності госпітальних збудників хірургічного сепсису, про ключову роль імунного дистресу та роль мікроциркуляторно-мітохондріального, метаболічного дистресів в механізмах патогенезу, танатогенезу, формування органних дисфункцій при хірургічному сепсисі. Встановлені предиктори розвитку органних дисфункцій, визначені клініко-патоморфологічні критерії діагностики фаз перебігу хірургічного сепсису, доведена їх прогностична і діагностична значущість. Одержані факти, що підтверджують клінічний патоморфоз сепсису. Уточнені критерії вибору препаратів і методу протимікробної терапії, зокрема у пацієнтів з тяжкою анемією при сепсисі. Клініко-патоморфологічно обґрунтована патогенетична доцільність ранньої замісної імунокорекції. Розроблено та впроваджено алгоритм екстреної цілеспрямованої органопротективної терапії хірургічного сепсису, що включає: екстрену діагностику, ранню етіотропну, ранню інфузійно-трансфузійну, ранню патогенетично орієнтовану органопротективну терапію; ранню хірургічну санацію осередку інфекції; ранню замісну імунокорекцію і своєчасне протезування життєво важливих функцій. Це дозволило запобігти трансформації патогенезу сепсису в танатогенез. Таким чином, у пацієнтів з тяжким хірургічним сепсисом зниження абсолютного ризику летального результату становило 15,74% [95% ДІ: 2-28,7%], p=0,038; у пацієнтів, які знаходилися в стані септичного шоку, зниження абсолютного ризику летального результату становило 36,43% [95% ДІ: 6-58,9%], p=0,046.