Луцишин В. Г. Рання діагностика та профілактика прогресування післятравматичного та ідіопатичного коксартрозу у дорослих

Дисертаційна робота присвячена вирішенню важливої науковопрактичної проблеми, що повязана з ранньою діагностикою, профілактикою 35 прогресування та лікуванням хворих з початковими стадіями ідіопатичного та післятравматичного коксартрозу. Порівняння найближчих результатів лікування на етапах дослідження через 1, 3 та 6 місяців проведено у двох групах хворих. Хворим основної групи (n=105) виконано діагностично-лікувальну артроскопію з метою відновлення або адаптації конгруентності кульшового суглоба. Хворим контрольної групи (n=120) проводили консервативну терапію. В результаті проведеного клінічного, магнітно-резонансного, гістоморфологічного, артроскопічного, біомеханічного та статистичного дослідження встановлено, що позитивний ефект медикаментозної терапії зберігається протягом перших 3 місяців із моменту початку консервативного лікування, тоді як після артроскопічного відновлення або адаптації конгруентності кульшового суглоба позитивна динаміка больового синдрому та функціональної спроможності відмічалася через 3 місяці після артроскопії, а через 6 місяців від початку лікування у цих пацієнтів відмічено достовірно меншу на 19,2% інтенсивність больового синдрому з покращенням функціональної спроможності кульшового суглоба в середньому на 12,1% в інтервалі спостереження 3-6 місяців після операції в порівнянні з хворими, котрі отримували модифікуючу перебіг захворювання терапію. Встановлено, що застосування внутрішньосуглобової інфузії місцевого анестетика у хворих після виконання артроскопії кульшового суглоба достовірно знижує частоту вираженого больового синдрома в 13 разів (СШ: 0,06; 95% ДІ: [0,007-0,46]), а інтенсивність болю – в середньому в 7 разів (р<0,05), також сприяє зниженню частоти використання додаткових парентеральних анальгетиків в середньому на 13,7%. При порівнянні середніх значень оцінки рухової функції кульшового суглоба на етапах дослідження між основною та контрольною групами встановлено значущі відмінності у показниках модифікованої шкали Харріса через 1, 3 та 5 років від початку лікування (р<0,001). Показники за цією шкалою були вищими відповідно на 23,2%, 28,8% та 32,8% в основній групі. Нами також встановлено відмінності в частоті хворих, які потребували тотального ендопротезування кульшового суглоба через 1 рік (СШ: 0,33; ДІ: [0,1-1,03], р=0,047), 3 роки (СШ: 0,33; ДІ: [0,17-0,65]) та через 5 років (СШ: 0,43; ДІ: [0,22-0,82], р=0,009), яка була меншою у хворих основної групи