Об’єкт: патогенез і лікування гриж міжхребцевих дисків (MД) поперекового відділу хребта у хворих похилого і старечого віку. Мета: покращити результати хірургічного лікування хворих похилого та старечого віку з грижами МД поперекового відділу хребта на основі вивчення вікових особливостей патогенезу, удосконалення діагностики та розроблення диференційованих методик оперативного лікування залежно від структурно-функціональних особливостей хребтових рухових сегментів. Методи: клінічний, рентгенологічний, комп’ютерна та магнітно-резонансна томографія, математичне й експериментальне моделювання, морфологічний, біохімічний, двохенергетична рентгенівська абсорбціометрія, статистичний. Уперше розроблено концепцію хірургічного лікування хворих похилого і старечого віку з грижами МД поперекового відділу хребта на основі визначення вікових особливостей їхнього патогенезу та структурно-функціональних змін хребтових рухових сегментів. На підставі результатів клінічних, рентгенологічних і томографічних, морфологічних й експериментальних досліджень розроблено диференційовані методики хірургічного лікування гриж МД у хворих похилого та старечого віку. Обґрунтовано методику ендоскопічної форамінотомії в разі поєднання гриж і протрузій поперекових МД із форамінальним стенозом і малоінвазивну декомпресійно-стабілізувальну техніку з набором інструментів для декортикації дуговідросткових суглобів у разі поєднання гриж МД із нестабільністю поперекових сегментів. Уперше експериментально доведено ефективність радіочастотної абляції для профілактики рецидиву грижі МД, а також її утворення в суміжному МД. Визначено ефективність радіочастотної біполярної коагуляції епідуральних судин для профілактики розвитку епідурального фіброзу та рубцевого стенозу. Уперше на підставі результатів визначення мінеральної щільності кісткової тканини тіл поперекових хребців до та після черезшкірної вертебропластики і математичного моделювання еквівалентних напружень елементів переднього та заднього опорних комплексів за умов різної конфігурації поперекового відділу хребта розроблено методику інтраопераційної аугментації тіл хребців, що забезпечує стабільність фіксації в разі остеопорозу. Уперше визначено частоту і причини незадовільних результатів первинного хірургічного лікування гриж МД поперекового відділу хребта, встановлені критерії нестабільності рухових сегментів у пацієнтів з міофіксацією хребта. Доповнено теоретичні знання щодо особливостей патогенезу гриж МД в умовах інволютивної дегідратації драглистого ядра, склерозування замикальних пластинок й остеопорозу тіл хребців; характер напруження у хребтовому руховому сегменті за різних варіантів сагітального контуру поперекового відділу хребта. Запропонована алгоритмована система хірургічного лікування варіантів гриж МД поперекового відділу хребта у хворих похилого і старечого віку забезпечує удосконалення діагностики, уточнення обсягу оперативного втручання, підвищення ефективності лікування. Розроблені показання до малоінвазивних методик хірургічного лікування гриж МД в поєднанні з форамінальним стенозом або нестабільністю хребтових сегментів дозволяють зменшити ступінь операційного ризику, скоротити час операції та термін перебування в лікарні, забезпечити ранню фізичну реабілітацію та соціальну реадаптацію цієї категорії хворих. Удосконалена методика зниження внутрішньодискового тиску зі застосуванням радіочастотної абляції дозволяє зменшити частоту рецидивів гриж МД. Використання радіочастотної абляції порожнини дегенеративного МД (V ступінь за Pfirrmann) або суміжного диска з протрузією, дає можливість запобігти утворенню грижі МД та знизити ризик розвитку синдрому суміжного рівня. Удосконалена методика радіочастотної абляції для припинення кровотечі з ушкоджених епідуральних судин сприяє зниженню частоти формування епідурального фіброзу та рубцевого стенозу. Розроблені інтраопераційні методики діагностики нестабільності поперекових сегментів у пацієнтів із вираженим больовим та м’язово-тонічним синдромом із використанням запропонованих тестів (дистракційного та визначення об’єму втраченої під час дискектомії речовини диска) дають змогу оцінити стабільність оперованого хребтового рухового сегмента, визначити обсяг хірургічного втручання та запобігти розвитку післяопераційної ятрогенної нестабільності. Розроблена методика ведення післяопераційної рани за типом "контрольована лікворея" дозволяє запобігти утворенню лікворних нориць і створити умови для загоєння післяопераційної рани первинним натягом у разі інтраопераційного ушкодження твердої мозкової оболонки. Результати дослідження впроваджені в клінічну практику ДУ "ІПХС ім. проф. М. І. Ситенка НАМН ", ДУ "ІТО НАМН", НДІ травматології та ортопедії Донецького національного медичного університету, КП "Рівненська обласна клінічна лікарня", ККЛПЗОЗ "Обласна травматологічна лікарня", ТОВ "Клініка "Нейромед" (Київ), обласній клінічній лікарні м.Івано-Франковськ, Тернопільскій університетській лікарні. Травматологія та ортопедія.
