Дисертація присвячена дослідженню проблеми когнітивних розладів, обумовлених оперативним втручанням і критичними станами, обґрунтуванню та впровадженню в клініку методів профілактики цих розладів і відновлення когнітивних функцій.
Метою роботи було підвищити якість життя хворих, що перенесли оперативне втручання або обумовлений травмою критичний стан, шляхом попередження стійкої когнітивної дисфункції у віддаленому періоді на підставі визначення впливу перенесеного оперативного втручання або критичного стану та асоційованого з ними стресу на когнітивні функції, розробки і застосування методів фармакологічної профілактики та інтенсивної терапії розладів когнітивних функцій.
Дослідження містить результати обстеження та лікування 1090 пацієнтів, з яких 785 були обстежені ретроспективно, а 305 — проспективно. Ретроспективно були обстежені постраждалі з цивільною травмою, які надходили до лікарні третинного рівня надання медичної допомоги. Проспективні хворі були рандомізовані в контрольні групи і групи, в яких використовувалися церебропротективні препарати — реамберин, тіоцетам і гліатилін.
Результати дослідження дозволяють вважати атаралгезію ефективним методом знеболювання у хворих похилого віку, яка, разом з тим, викликає стійку ПОКД. Цивільна і бойова травми негативно впливають на стан постраждалих за рахунок формування гіпердинамічного типу кровообігу, токсичної дії продуктів руйнування м’язів та психоемоційної стресової реакції, що спричиняє когнітивні розлади в ранньому посткритичному періоді і стійку когнітивну дисфункцію у віддаленому. Хронічний стрес, який передує бойовій травмі і посилюється нею у віддаленому періоді, має більш виражений вплив на когнітивні функції, ніж гостра стресова реакція при цивільній травмі, в наслідок чого бойова травма частіше викликає стійку когнітивну дисфункцію, яка має при цьому більшу глибину. Досліджувані церебропротективні препарати при операційній, цивільній і бойовій травмі попереджували розвиток когнітивної дисфункції. При цьому клінічний ефект реамберину розпочинався швидко, але був нетривалим. Тоді як ефекти тіоцетаму і гліатиліну розпочиналися повільніше, але тривали і у віддаленому періоді. Застосування церебропротективних препаратів у поранених частково зменшувало залежність когнітивних функцій від тривалості і тяжкості стресової психоемоційної реакції. Використання досліджуваних препаратів покращило якість життя пацієнтів у віддаленому періоді.
Ключові слова: когнітивна дисфункція, критичний стан, операційна травма, цивільна травма, бойова травма, тіоцетам, реамберин, гліатилін.
