Об’єкт: переломи дистальних метаепіфізів довгих кісток. Мета: покращити результати лікування ушкоджень дистальних метаепіфізів довгих кісток шляхом застосування об’єктивних критеріїв прийняття тактичних рішень, у відповідності з принципами біологічної фіксації. Методи: ретроспективні клінічні дослідження, біомеханічні, експериментально-біологічні дослідження на лабораторних тваринах клініко-експериментальне дослідження мікрорухомості відламків кісток, клінічні, рентгенологічниі, комп’ютерно-томографічні, технології оцінки клінічних результатів, статистичні. На підставі ретроспективних клінічних досліджень уперше встановлені кількісно-якісні співвідношення технологій лікування переломів дистальних метаепіфізів довгих кісток, які застосовують сьогодні (внутрішня фіксація – 61 %, зовнішня – 20 %, фіксаційний метод і скелетне витягнення – 19 %). Подібний тактичний підхід дозволив отримати добрі результати в 44 % випадків, задовільні – 24 %, незадовільні – 32 %. Доведено, що незадовільні результати, у першу чергу, обумовлені ускладненнями внаслідок необґрунтованого розширення показань до використання методів внутрішньої фіксації. Шляхом біомеханічних досліджень математичних моделей переломів дистального метаепіфіза стегнової кістки доведено переваги накісткового остеосинтезу в разі перелому типу С1, а у випадку переломів типу С3 ефективніше обмеження рівня напружень у кісткових фрагментах і величини відносних деформацій регенерату дає позавогнищевий остеосинтез. Уперше в клініко-експериментальному дослідженні доведено, що протягом перших 10 тижнів після виконання позавогнищевого остеосинтезу амплітуда взаємних переміщень відламків великогомілкової кістки зменшилась від (2,3 ± 0,2) мм до (0,8 ± 0,2) мм. Встановлено, що використання однобічних стрижневих апаратів дозволяє отримати надійну фіксацію фрагментів кістки разом із реалізацією стимулювального впливу взаємних переміщень відламків за добольових функціональних навантажень. На підставі експериментів in-vivo уперше доведено, що за наявності внутрішньосуглобових ушкоджень дистальних метаепіфізів довгих кісток на фоні застосування закритих технологій репозиції та фіксації відламків функціональне лікування слід починати не раніше початку п’ятого та не пізніше шостого тижня після травми, що є основною умовою реалізації ефекту функціонального ремоделювання ушкоджених суглобових поверхонь. Дістала розвитку теорія індивідуального підходу щодо вибору методів лікування переломів дистальних метаепіфізів довгих кісток із використанням біологічно виправданих технологій, що базується на результатах ретроспективного та проспективного аналізу клінічного матеріалу, із суттєвим покращенням загальних результатів лікування та зменшенням відсотку ускладнень хірургічного лікування. Запропоновані ефективні технології лікування ушкоджень дистальних метаепіфізів довгих кісток, які дозволяють отримати оптимальні функціональні результати. Доведена доцільність ширшого використання консервативних методів лікування (фіксаційного та скелетного витягнення) та методу зовнішньої фіксації на базі стрижневих апаратів, що дало змогу суттєво зменшити кількість незадовільних результатів, зокрема, гнійно-некротичних ускладнень і порушень кісткової регенерації. Обґрунтовані показання до відкритої репозиції та внутрішньої фіксації, які передбачають ретельне передопераційне планування з урахуванням не лише формальних класифікаційних ознак перелому, а й індивідуальних особливостей ушкодження та пацієнта. Доведено, що за внутрішньосуглобових ушкоджень типу С1 слід віддавати перевагу накістковому остеосинтезу, а за багатовідламкових переломів та імпресійних деструкцій суглобової поверхні типу С3 – позавогнищевій фіксації. Розроблені технології позавогнищевого остеосинтезу, а також обґрунтовані показання до консервативних і хірургічних методів фіксації, які дозволяють здійснювати індивідуальний підхід, обрати оптимальну лікувальну тактику та підвищити якість лікування пацієнтів із переломами дистальних метаепіфізів довгих кісток. Використання запропонованих положень щодо функціонального лікування з урахуванням динаміки змін амплітуди взаємних переміщень кісткових відламків і добольових навантажень на ушкоджений сегмент в умовах фіксації апаратами зовнішньої фіксації дає змогу забезпечити реалізацію ефекту функціонального ремоделювання, а застосування ортезів на основі матеріалів Softcast і Scotchcast – уникнути вторинного зміщення відламків та отримати позитивний медико-соціальний ефект. Результати дослідження впроваджені в клінічну практику Державної установи "Інститут патології хребта та суглобів імені професора М.І.Ситенка НАМН України", спеціалізованих травматологічних відділень м. Харкова та області, у навчальний процес на кафедрах травматології та ортопедії Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України, Харківського національного медичного університету. Травматологія та ортопедія.
