У дисертації розроблено новий квантитативно-дистрибутивний підхід до вивчення фонемної структури словоформ у готській мові та їх комбінаторних моделей, з позицій якого доповнено теоретичні положення системно-структурної організації мовних одиниць усіх рівнів і, передовсім, фонологічного.
Крізь призму структурної фонології у роботі розвинуто ідеї кінемної теорії, згідно з якими кінема визначена як найменша артикуляційна одиниця,
з одного боку, і найменша перцептивна одиниця, з іншого, а фонема становить стандартний для певної мови блок кінем.
У комбінаториці кінем розрізняють два види: комбінаторику внутрішньофонемну і комбінаторику міжфонемну. Внутрішньофонемна комбінаторика як голосних, так і приголосних фонем є сукупністю кінем. Тимчасом міжфонемна комбінаторика визначає можливість послідовної реалізації фонем у морфемі та словоформі. Правила першої і другої є специфічними
для кожної окремої мови, які розкривають механізми 1) сполучуваності,
2) обмеженої сполучуваності та 3) несполучуваності фонем.
Система фонем готської мови відображає закони як праіндоєвропейської мови, так і ті фактори, що вплинули на її дивергенцію і були покладені
в основу спільногерманської мови. Цей тривалий процес відбувався на тлі змін граматичного типу мови: від кореневого ізолятивного через стадію аглютинації до флективного ще в дописемну епоху. Релікти ознак, притаманні першим двом з цих граматичних типів, знайшли підтвердження у готських манускриптах.
Аналіз готського текстового матеріалу свідчить про розпад флективного ладу і початок динаміки мовної системи до аналітичного типу. На жаль, еволюційна лінія готської мови обірвалася на початку VIII ст. н.е., і наявні писемні пам’ятки IV-VI ст., що є найдавнішими серед інших давньогерманських мов, доступні дослідникам в одному синхронному стані мови.
Постульований у дослідженні квантитативно-дистрибутивний підхід надав змогу схарактеризувати фонемну структуру словоформ готської мови
та їх фонемної комбінаторики на основі таких критеріїв, як довжина фонем, комбінаторика двох класів фонем – голосних та приголосних – в ініціальній, медіальній та фінальній позиціях.
Уперше доведено, що система готської мови віддає перевагу прикритим закритим (CVC) і прикритим відкритим складам (CV), що підтверджується
їх високою частотою. Неприкриті закриті склади (VC) характерні для службових частин мови (часток, прийменників і сполучників) і для займенників, які були успадковані з праіндоєвропейської та спільногерманської мов.
Канонічними типами фонемної структури індоєвропейського кореня були односкладові морфеми CVC та VC. Коренева морфема CVC разом із фонемою суфіксу ставала двоскладовою основою з фонемною структурою CV-CV. Неприкриті відкриті склади реалізовані в ініціальній позиції словоформ.
Частота таких словоформ є низькою, оскільки цей тип складу
не був притаманний праіндоєвропейській мові, не був він характерним
і для спільногерманської мови, а тому не отримав функціональної підтримки
і в готській мові.
Послідовна реалізація голосних і приголосних фонем у неприкритих закритих складах і приголосних у прикритих відкритих складах
не супроводжувалася ні артикуляційними (вимовними, антропофонічними),
ні аудитивними (перцептивними) труднощами, оскільки фонемна комбінаторика в таких словоформах не мала обмежень.
Застосування квантитативно-дистрибутивного методу з елементами статистичного аналізу підтвердило достовірність отриманих наукових результатів, що становить 99,5%.
Запропонована методика може бути використана в дослідженнях
з фонології германських, інших близько- та віддаленоспоріднених індоєвропейських мов, а також мов, що належать до різних граматичних типів.
