Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що це – перша спроба у вітчизняному літературознавстві системного дослідження особливостей архітектоніко-семантичної трансформації тексту, що зумовлюється застосуванням прийому стирання (erasure) в літературі формальних обмежень. На сьогодні існують різні варіанти реалізації erasure, а саме: «витирання», «замальовування», «затемнення», «зафарбовування», «притлумлення». У дисертації під стиранням розуміється свідоме та раціоналізоване вилучення частин з оригінального тексту задля створення нового архітектоніко-семантичного словесного варіанта. У категоріальному вимірі пропонуємо визначати стирання не як метод чи жанр, а як прийом, що є одним із засобів створення мистецьких продуктів у літературі формальних обмежень. У вітчизняній філологічній науці актуальною є розробка й удосконалення методології аналізу явищ літератури формальних обмежень. Особливо це стосується практичного втілення прийому стирання, майже не вивченого в українському літературознавстві.
У дослідженні архітектоніка розглядається як упорядкована загальна цілісність тексту і твору, що забезпечується гармонійними взаємозв'язками між змістовно-формальними елементами. Розбір специфіки формування і подальшої еволюції уявлень щодо архітектоніки проведено в діахронному аспекті, що доводить універсальний сенс цього поняття.
Визначено, що усвідомлене використання стирання як прийому розпочинається в добу постмодернізму. Існують генетичні зв'язки між активізацією в застосуванні цього засобу й діяльністю представників УЛІПО та конкретної поезії. Автори, які дотримувалися концепції літератури формальних обмежень і використання прийому стирання, прагнули відстежити потенціал слова в його архітектоніко-семантичній комбінаториці. Відбувалося поєднання, здавалося б, зовсім несумісних речей: математики і поезії, легковажної гри і виснажливої праці, серйозного і смішного. Через архітектонічні зіткнення народжувалися нові контексти та смисли.
Встановлено, що успішному функціонуванню літератури формальних обмежень і використанню прийому стирання сприяють певні умови. Серед них особливо важливими визначено:
1) обов'язкова наявність оригінального тексту (першоджерела, гіпотексту);
2) проведення операцій з архітектоніко-семантичних перетворень первинного тексту;
3) експериментально-креативна діяльність постмодерністського автора;
4) присутність комунікативно-інтелектуальної гри;
5) культивування ускладнень архітектоніки тексту, що призводить до його семантичного поглиблення.
Архітектоніко-семантичне оновлення тексту стимулюється втіленням концептуальних засад літератури формальних обмежень і прийому стирання. Результатом авторської діяльності стають тексти, утворені за наперед визначеними лімітованими правилами. Вимоги можуть стримувати чи забороняти використання означених засобів, нав'язувати тверді формальні чи змістовні умови, проте сповідування встановлених обмежень є добровільним. Автор їх приймає без зовнішнього (каузального) тиску. Обмеження визначають ще до початку створення тексту, вони стають свідомим вибором заради актуалізації та деавтоматизації словесного матеріалу.
Доведено, що експресивність новотворів, що з'являються завдяки стиранню, не може зводитися виключно до візуальних ефектів. Технологія стирання передбачає активацію імпліцитних і експліцитних складових. Процеси кодування й декодування інформації супроводжуються посиленням ігрового начала. Через стирання текстових частин із першоджерела в новотворах формуються ознаки інтермедійності, інтертекстуальності, гіпертекстуальності, конвергентності та мультикультуризму.
Робота містить вступ, чотири розділи, висновки, список використаних джерел і додатки. У першому розділі розглядаються такі базові поняття, як архітектоніка й література формальних обмежень. Другий розділ присвячений детальному висвітленню прийому стирання, подається його дефініція, проводиться класифікація різних проявів, робиться огляд академічних досліджень із проблематики стирання. У третьому розділі йдеться про формування поетики стирання в контексті загального літературного розвитку постмодернізму в останній третині ХХ століття. У четвертому розділі висвітлюються особливості, що супроводжують процес трансформації прийому стирання в американській літературі початку ХХІ століття.
