У дисертації вперше в українському літературознавстві представлено дослідження функціонування категорії невизначеності в новітній літературі. У роботі на матеріалі творів репрезентативних для модерністської і постмодерністської художніх систем виявлено особливості форм і функцій художньої невизначеності.
Починаючи з кінця ХІХ ст., світова література зазнала радикальних змін, спричинених світоглядними зрушеннями й усвідомленням митцями необхідності переходу до нової концепції світу і людини у вимірах неусталеності й множинності проявів буття й екзистенції.
Співвідношення центральних діахронних явищ новітньої літератури – модернізму і постмодернізму – досі не отримало однозначної оцінки в сучасному літературознавстві. Дослідження проявів невизначеності в різних творах від кінця ХІХ до початку ХХІ ст. підтверджує ідею наслідування і розвитку постмодернізмом фундаментальних принципів і особливостей модерністської поетики. Виявлено цілу низку типологічно подібних поетико-стильових елементів у творах, що традиційно пов’язують із якоюсь однією художньою системою.
Встановлено, що найголовнішими типологічно подібними поетико-стильовими елементами невизначеності є нелінійність і фрагментарність сюжету з численними розосередженими пробілами і лакунами, поліфонічність наративу і гра точками зору, передоручена розповідь із акцентом на ненадійність наратора, наскрізна символізація образності.
Отримані в ході дослідження результати та узагальнені висновки розширюють теоретичне поле для подальших наукових студій із проблем модерністської і постмодерністської поетик, зокрема, в аспектах форм і засобів вираження авторської позиції.
Матеріалом для дослідження слугував корпус художніх текстів, попередньо визнаних науково-критичною думкою знаковими для певного етапу історико-літературного розвитку й значущих в художньо-естетичному відношенні. Ці тексти проаналізовано на основі таких теоретико-методологічних концепцій: наратології, рецептивної естетики, теорії інтертекстуальності, структурно-функціонального аналізу.
Структура дисертації: анотації українською та англійською мовами, список опублікованих праць авторки, вступ, чотири розділи з певною кількістю підрозділів у кожному та проміжними висновками, висновки, список використаних джерел, додатки.
У вступі обґрунтовано актуальність теми пропонованої дисертації; сформульовано її мету та завдання; визначено предмет, об’єкт, теоретико-методологічні засади дослідження; представлено джерельну базу; охарактеризовано наукову новизну роботи, її практичне та теоретичне значення; подано список публікацій й дані про апробацію результатів дослідження, структуру дисертації та її обсяг.
Перший розділ – «Теоретико-методологічні аспекти дослідження категорії невизначеності» – присвячено оглядові теоретичних засад і методологічних стратегій вивчення поетики невизначеності. Акцентується, що вивчення феномену невизначеності потребує комплексного підходу з використанням різноманітних літературознавчих методів і окремих теоретико-літературних концепцій: наратологія, рецептивна естетика, теорія читацького відгуку, теоретико-методологічні напрацювання Р. Барта і У. Еко.
Другий розділ – «Парадигма форм художньої невизначеності в модерністській літературі» – містить два підрозділи. У першому розглянуто художній досвід Генрі Джеймса, Джозефа Конрада і Андре Жіда як представників «передмодернізму». Характерним для них є об’єктивування авторської позиції, відмова від всевладдя автора, висвітлення подій у різних форматах фокалізації із моделюванням «пробілів» і «пустот», що мають бути заповнені читачами.
Основним завданням у третьому розділі дисертації – «На межі модернізму і постмодернізму: ненадійний наратор у контексті стратегій метатекстуальності» – було виявлення особливостей поетики невизначеності в низці творів середини ХХ ст., що в хронологічному відношенні займають проміжне становище між модернізмом і постмодернізмом. На прикладі романів «Кінець роману» Ґ. Ґріна, «Політ над гніздом зозулі» К. Кізі, «Чуже обличчя» К. Абе в розділі охарактеризовано розширення спектру поетики невизначеності. Для всіх цих творів характерною є ненадійна нарація і метатекстуальні рефлексії, що створюють ефект множинності прочитання окремих ситуацій й авторської концепції загалом.
Четвертий розділ – «Постмодерністські варіанти поетики невизначеності» – містить шість підрозділів, в яких розглянуті прояви феномену невизначеності у творах Дж. Барнса, М. Еміса, Дж. Фаулза, Дж. Кутсі, К. Ішіґуро, С. Рушді.
У Висновках підсумовуються й узагальнюються основні положення та результати дослідження.
