У першому розділі «Стан наукового розроблення проблеми, джерельна база та методологія дослідження» з’ясовано теоретико-методологічну основу, стан наукового розроблення проблеми, подано характеристику джерельної бази, яка представлена різними типами історичних документів й матеріалів. Переважна більшість архівних документів до наукового обігу залучається вперше. Використаний у дисертаційному дослідженні методологічний інструментарій надає змогу неупереджено висвітлити та реконструювати об’єктивну ситуацію, що склалася в галузі охорони здоров’я у Київській губернії в кінці ХVІІІ – на початку 60-х рр. ХІХ ст.
У другому розділі «Нормативно-правові засади медичної допомоги населенню Київської губернії наприкінці ХVІІІ – на початку 60-х рр. ХІХ» відображено нормативно-правові засади надання медичної допомоги населенню Київської губернії наприкінці ХVІІІ – на початку 60-х рр. ХІХ ст. З’ясовано, що становлення державного законодавчого регулювання медичної галузі відбувалося поетапно. Нормативно-правовою базою були: Повне зібрання законів Російської імперії, Зведення законів Російської імперії. Державне управління медичною галуззю здійснювало Міністерство внутрішніх справ, а також департаменти господарський та казенних лікарських заготівель, які йому підпорядковувалися, Міністерство фінансів та Медична рада. Губернська й повітова медична допомога населенню була представлена такими органами як лікарська управа та прикази громадського опікування, що діяли в інтересах усіх соціальних груп населення. Фінансування медичної мережі здійснювалося з державної скарбниці, міських бюджетів, надходжень від оплати медичної допомоги приватними особами та становими товариствами і доброчинних пожертвувань. Найбільші кошти акумулювалися в приказах громадського опікування, які фінансували лікування різних верств населення, у тому числі і малозабезпечених.
У третьому розділі «Утворення та функціонування мережі медичних установ в Київській губернії» розкрито організаційні принципи створення та функціонування мережі установ охорони здоров’я. Встановлено, що майже у кожному місті Київської губернії функціонували установи Київського приказу громадського опікування, до обов’язків якого входило створення й утримання закладів охорони здоров’я та управління ними. Лікарні підпорядковувалися медичному департаменту МВС, а місцевий нагляд за ними покладався на губернські лікарські управи. У губернських центрах відкривали більші лікарні у вигляді богоугодних закладів (лікарні, будинок для божевільних, калік і старих, притулок для сиріт), призначених для лікування й опіки. У повітових містах існували лише малі лікарні без амбулаторій, які не надавали медичної допомоги вдома. Розвиток медичної науки і практики сприяв появі та встановленню нових форм медичної допомоги, елементів охорони громадського здоров’я. Медичну допомогу одержували різні верстви населення Київщини, однак її форми залежали від соціальної приналежності особи, матеріального становища, професійної діяльності, вікової групи тощо. Мережа аптечних закладів була представлена державними («казенними») і приватними («вільними») аптеками. Ціни на ліки регламентувалися «лікарською таксою».
У четвертому розділі «Наукове забезпечення медичної галузі і генерація медиків Київської губернії наприкінці ХVІІІ – на початку 60-х рр. ХІХ» з’ясовано, що простір професійних та інформаційних комунікацій характеризувався становленням спеціальних закладів (навчальні установи, кафедри, наукові та інші товариства, лікувальні заклади), накопиченням медичних знань, наявністю професійних агентів (учені-медики, лікарі-практики, середній медичний персонал, студенти) та заснуванням спеціальних медичних періодичних видань.
