Дисертацію присвячено дослідженню особливих підходів захисту права на життя працівника в процесі трудової діяльності. Проведено дослідження і аналіз загальних теоретичних питань права на життя, права на працю, розкрито їх діалектичний взаємозв’язок. Аргументується, що право на життя працівника як людини, особистості є основним його правом, першоосновою всіх інших прав, реалізація та захист якого здійснюються шляхом реалізації та захисту інших природних прав.
Зауважується, що захист права на життя працівника в сфері праці реалізується шляхом захисту трудових прав працівників в різних видах трудових правовідносин: у сфері зайнятості, оплати праці, робочого часу і часу відпочинку, дисциплінарної і матеріальної відповідальності, охорони праці тощо. Це зумовлено тим, що основні трудові права працівників нерозривно пов’язані з правом на працю. Право ж на працю є похідним від права на життя. Фактично трудові права є опосередковано (через право на працю) похідними від права на життя, оскільки спрямовані на всебічне забезпечення останнього. У зв’язку з цим захист права на життя працівника в сфері праці матиме спільні риси із захистом трудових прав працівника.
Обґрунтовується, що життя є не просто існуванням, а постійним розвитком людини в процесі праці, як особистості, члена суспільства. Саме тому механізм його захисту повинен бути завжди функціонуючим, діяти в процесі, а не тільки під час або після порушення цих прав. Відповідно, захист права на життя працівника в сфері праці включає в себе систему засобів, способів не тільки усунення та припинення, а й запобігання різного роду факторам, що можуть негативно вплинути на життя і здоров’я працівника в процесі трудової діяльності.
Підкреслюється, що право людини на життя повинне захищатися протягом усього її «трудового життя» – з моменту реалізації своєї здатності до праці і до моменту припинення виконання трудових обов’язків. Зауважується, що припинення трудового договору в більшості випадків веде до обмеження права на працю. Держава ж, визнавши людину, її життя та здоров’я найвищою соціальною цінністю, повинна вживати ефективних заходів для реалізації права на її гідну працю і гідне життя. Тому варто визнати, що строковість трудового договору в аспекті реалізації права на життя працівника повинна бути не імперативною, а диспозитивною.
