Дисертація присвячена питанням комплексного аналізу правових засад взаємодії державної влади та опозиції в період демократичної трансформації, проаналізовано принципи, правові та політико-правові механізми, виокремлено проблеми та перспективи правового регулювання такої взаємодії.
Встановлено, що до проблем взаємодії державної влади та опозиції зверталися у своїх доктринальних дослідженнях велика кількість вчених різних галузей знань та спеціальностей, що свідчить про достатньо високий ступінь наукового опрацювання цієї теми та її міждисциплінарний характер.
Визначено, що методологія дослідження правових засад взаємодії державної влади та опозиції в період демократичної трансформації – це система методів, підходів, способів, принципів наукового пізнання, загальнотеоретичних концепцій та категорій, які в сукупності розкривають правові засади такої взаємодії, зважаючи на їх специфіку та перспективи законотворчої діяльності.
Встановлено, що в структуру методології дослідження правових засад взаємодії державної влади та опозиції в період демократичної трансформації, крім наукових методів, входитимуть також і принципи наукового пізнання: принцип науковості, принцип об’єктивності, принцип повноти і всебічності, принцип наступності, принцип конкретності та принцип комплексності.
Визначено, що опозиція, згідно з широким підходом, – це сукупність парламентських, позапарламентських об’єднань, громадян України та інших категорій осіб, які не поділяють офіційний внутрішньополітичний та/чи зовнішньополітичний курс, який провадять органи державної влади. Парламентська опозиція, відповідно до вузького підходу, – це сукупність депутатських фракцій та народних депутатів України, які не ввійшли до складу коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, офіційно заявили про свою опозиційність та виявили бажання об’єднатися задля спільної роботи щодо критики діяльності Кабінету Міністрів України й контролю за ним.
Обґрунтовано, що в характеристиці опозиції як політико-правового явища важливим також є дослідження її функцій як основних напрямків, сфери діяльності суб’єктів опозиційної діяльності щодо їх впливу на суспільні відносини та відносини з органами державної влади.
Доведено, що для успішної взаємодії державної влади й опозиції в сучасних умовах демократичної трансформації Української держави з держави перехідного типу до конституційної не можливо перейняти в чистому вигляді загальноприйняту модель функціювання опозиції.
Наголошено на тому, що для Української держави найоптимальнішим варіантом є поєднання характеристик різних моделей опозиційної діяльності, зважаючи на національні, політичні, історичні, економічні, геополітичні, культурні та соціальні чинники розвитку.
Подано авторське визначення принципів взаємодії державної влади й опозиції як основних вихідних положень загального характеру, які визначають політико-правову природу, сутність та напрямки взаємодії державної влади й опозиції.
Виділено два основних напрямки реалізації засад взаємодії державної влади й опозиції у виді правових та політико-правових механізмів такої реалізації.
Акцентовано увагу на тому, що перехід України у 2004 році до змішаної парламентсько-президентської республіки та її відновлення у 2014 році ще раз підкреслили необхідність законодавчого регулювання діяльності опозиційної діяльності та встановлення належних правових гарантій для забезпечення такої діяльності як у парламенті, так і поза його межами.
Взято до уваги те, що правові механізми взаємодії державної влади й опозиції в європейських державах пройшли свій шлях становлення й розвитку, що дозволяє поділити їх на сталі демократії з багатолітніми традиціями та молоді демократії, становлення яких відбулося на межі 80–90-х років ХХ століття.
Зосереджено увагу на тому, що правове регулювання механізмів взаємодії державної влади й опозиції відбувається переважно на рівні регламентів парламентів, у яких урегульовується статус меншості.
Передбачено, що в Законі України «Про опозицію та опозиційну діяльність», який врегульовуватиме правовий статус парламентської опозиції, необхідно закріпити засади діяльності парламентської опозиції, порядок її створення та припинення діяльності, повноваження у Верховній Раді України та у відносинах з іншими органами публічної влади, перелік посад у керівництві Верховної Ради України та її органах, форми, методи та гарантії діяльності, фінансове забезпечення та відповідальність за порушення законодавства.
Зазначено, що поряд із переконанням у необхідності конституційних змін та прийняття Закону України «Про опозицію та опозиційну діяльність» надважливими завданнями як для держави, так і для суспільства є збереження політичної багатоманітності, реальна можливість обрання представників державної влади з альтернативними поглядами, незалежні засоби масової інформації, вільне вираження своїх поглядів і критики державної влади, ефективний громадський контроль за діяльністю влади, а також конструктивна взаємодія опозиції й державної влади.
