Мобільна плосковальгусна деформація стопи (МПВДС) займає друге місце серед усіх деформацій стопи у хворих на ДЦП дітей. Важливим елементом патогенезу МПВДС у хворих на ДЦП дітей є нестабільність піднадп’яткового суглоба.
Показано, що одним із перспективних напрямів для отримання нових знань є застосування методу кінцевих елементів для вивчення напружено-деформованого стану. Проте для оптимізації вибору хірургічного втручання у випадках плосковальгусної деформації скінчено-елементне моделювання та математичні розрахунки набувають великого наукового та практичного значення.
Метою роботи стало: розробка алгоритмів лікування мобільної плосковальгусної деформації стоп у хворих на ДЦП дітей шляхом обґрунтування варіантів її хірургічної корекції на підставі біомеханічного моделювання та клініко-рентгенологічних досліджень структурно-функціональних змін в уражених стопах.
Об’єкт дослідження: мобільна плоско-вальгусна деформація стоп у дітей, хворих на ДЦП.
Методи дослідження: клінічні, рентгенологічні, біомеханічне моделювання, комп’ютерне математичне моделювання, статистичні.
Проведено ретроспективний аналіз даних історій хвороб 34 хворих на ДЦП дітей із МПВДС, яких розділили на дві групи. У двох вікових групах хворих на ДЦП дітей визначено наступне:
- найбільш характерні скарги, які констатовано у хворих на ДЦП дітей із МПВДС це - порушення ходьби та деформації стоп, больовий синдром - у 51,8%, стомлюваність – у 83,9%.
- у 96,4 % випадків хворих на ДЦП дітей МПВДС супроводжується ригідною еквінусною деформацією стопи;
- у пацієнтів обох груп відзначено збільшення кута Meary та зменшення кута п’яткового нахилу, що свідчать про зниження медіального поздовжнього склепіння стопи, а збільшення кута надп’ятково-човноподібного перекриття стопи – свідчить про наявність патологічної абдукції переднього відділу стопи;
- найбільш частою вторинною деформацією була ригідна супінаційна деформація переднього відділу стопи, яка зустрічалася у 62,9% дітей другої вікової групи;
- визна¬чено значний відсоток (66,7 %) рецидивів МПВДС у дітей віком 7-10 років, яким застосовано хірургічні методики;
- У 80 % із них зареєстровано хронічний больовий синдром, причиною якого, є конічна форма стандартного імплантата, що не відповідає анатомічній будові sinus tarsi.
Виконано клініко-експериментальне дослідження з метою визначення проекції осі піднап’яткового суглоба на плантарну поверхню стопи у трьох групах дітей: здорові, здорові з МПВДС, хворі на ДЦП із МПВДС.
Проведено біомеханічні дослідження на створених математичних моделях стопи у нормі та за МПВДС із використанням методу скінченних елементів і визначено особливості розподілу навантажень у стопі залежно від різних варіантів хірургічного втручання, які використовують для корекції МПДВС. Показано, що плосковальгусна деформація стопи призводить до підвищення рівня напружень в усіх кісткових елементах стопи, особливо на опорній поверхні п’яткової кістки та на поверхнях піднадп’яткового суглоба, а в результаті виконання усіх варіантів хірургічних втручань визначено суттєву нормалізацію напружень в кісткових елементах стоп. Доведено переваги розподілу напружень у п’ятковій і піднадп’ятковій кістках у разі артроерезу піднадп’яткового суглоба з використанням запропонованого порожнистого двоступеневого конусного імплантата порівняно зі стандартним.
Запропонована триступенева робоча клініко-рентгенологічна класифікація тяжкості плосковальгусної деформації стоп у дітей із ДЦП.
Розроблені алгоритми вибору методу хірургічного лікування МПВДС у хворих на ДЦП дітей, що засновані на урахуванні запропонованої робочої класифікації ступенів тяжкості деформації стопи, результатів біомеханічного моделювання, клініко-рентгенологічної, функціональної оцінки стану стопи, і передбачають вибір між м’якотканинними втручаннями і малоінвазивним піднадп’ятковим артроерезом, або коригувальною остеотомією кісток заднього та середнього відділів стопи чи артродезом суглобів заднього відділу стопи у поєднанні з втручаннями на м’яких тканинах (за показаннями). Представлені результати клінічної верифікації запропонованих алгоритмів відповідно до тяжкості плосковальгусної деформації стоп у хворих на ДЦП дітей. Зокрема, проведено апробацію малоінвазивної методики артроерезу піднадп’яткового суглоба для лікування МПВДС у 5 хворих (10 стоп) на ДЦП дітей, із використанням розробленого порожнистого двоступеневого конусного імплантату. Доведено ефективність та безпечність використання методики артроерезу піднадп’яткового суглобу, що дозволила отримати нормалізацію рентгенометричних параметрів у 89,4 % дітей та покращити функціональну мобільність у найближчі терміни після хірургічного втручання.
Результати дослідження впроваджено в клінічну практику ДУ «Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М.І. Ситенка НАМН України», КНП ХОР «Харківська обласна клінічна травматологічна лікарня» та інших лікарень України.
Галузь використання – медицина (дитяча ортопедія).
