Дисертація присвячена професійному українському іконопису, створеному на теренах Лівобережної України і Київщини у другій половині XVII – першій половині XVIII століть. Мета роботи – виявити нові відомості і систематизувати уже наявну інформацію про матеріальну структуру іконопису, способи створення зображення, послідовність накладання фарбових шарів, а також поширені види пошкоджень та методики реставрації.
Методика дослідження включала безпосереднє візуальне обстеження творів неозброєним оком та із застосуванням портативного USB-мікроскопа, огляд і фотографування в ультрафіолетових та інфрачервоних променях. Отриману інформацію було співставлено з даними із опублікованих та архівних джерел. Було застосовано методи порівняльного аналізу для встановлення іноземних впливів на техніко-технологічному рівні.
Основу джерельної бази склали ікони з колекції Національного художнього музею України, ікони з іконостасів Спасо-Преображенської церкви с.Великі Сорочинці, Троїцької Надбрамної церкви Києво-Печерської Лаври, Софійського собору у Києві, ікона Богоматері Єлецької, що зберігається у Свято-Успенському Єлецькому монастирі м. Чернігів, ікони з колекції НАІЗ «Чернігів стародавній» та інші. З архівних матеріалів – паспорти реставрації творів іконопису, що зберігаються у Національному художньому музеї України, Національному науково-дослідному реставраційному центрі України, на кафедрі техніки та реставрації творів мистецтва Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури.
Наукова новизна полягає у тому, що вперше у центрі спеціального дослідження постала матеріальна будова й техніка іконопису Лівобережної України та Київщини у другій половині ХVII – першій половині XVIII століття. Виявлено низку варіацій створення живописного зображення, встановлено хронологічні межі застосування окремих матеріалів, прийомів живопису і декорування на іконах означеного регіону й періоду. Введено у науковий обіг ряд архівних джерел, що містять інформацію про проведені фізико-хімічні дослідження ікон та процес їхньої реставрації. Доповнено й узагальнено відомості щодо пігментного складу живопису. Уточнено особливості структури ікон Лівобережжя, такі як: матеріали, конфігурація, форма, товщина, спосіб обробки основ, вид паволоки та її локалізація, склад, товщина і обробка ґрунтового шару; уточнено інструменти, які використовувались для обробки основ та створення рельєфних візерунків на поверхні ґрунту. Проаналізовано методики і матеріали, застосовані для реставрації ікон Лівобережної України. Подальшого розвитку набули дослідження стану збереженості іконописної спадщини України, його співвідношення з реставраційними втручаннями у минулому, а також аналіз наслідків цих втручань для візуального сприйняття творів глядачем і доступності автентичних частин для подальших досліджень.
Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів з висновками до кожного, загальних висновків, списку використаних джерел. Окремий том становлять додатки з ілюстраціями.
Перший розділ присвячений історіографії, розкриттю основних методологічних засад проведеного дослідження, означенню джерельної бази й з’ясуванню значень спеціальних термінів.
У другому розділі пошарово розглянуто структуру ікон Лівобережної України та Київщини у другій половині ХVII – першій половині XVIII століття. З’ясовано матеріали й інструменти, які використовувались для підготовки основ і обробки ґрунту;різновиди основ і їхнє поширення на Лівобережжі; види й особливості застосування паволоки; склад ґрунту, фарбового і покривного шару; уточнено перелік пігментів, застосованих українськими іконописцями.
Третій розділ присвячено виконанню зображення: нанесенню підготовчого малюнка і процесам роботи з фарбами. Розглянуто матеріали й способи виконання малюнка, виявлено основні варіанти створення живописного шару, з’ясовано ознаки впливу на український іконопис технік живопису країн Західної і Східної Європи. З’ясовано значення, роль і способи виконання золочення.
У четвертому розділі проаналізовано основні методики консервації, розкриття та естетичної реінтеграції, які застосовувались до іконопису досліджуваного періоду на різних історичних етапах. Підкреслено важливе значення збереження усіх елементів будови ікони, які розкривають технологію її створення.
Ключові слова: український іконопис, бароко, техніка, технологія, інкарнат, золочення, пігменти, в’язиво, реставрація іконопису, Лівобережна
Україна.
