Дисертація присвячена дослідженню експериментальних пошуків в пластичній мові в образотворчому мистецтві Харкова межі ХХ – ХХІ ст. — доби, коли відбувалися значні суспільно-політичні злами, змінювалось художнє середовище, мистецтво виходило з тенет нав’язаного радянською владою соцреалізму назустріч національному відродженню. У фокусі дослідження знаходиться творчість арт-угруповання «Буриме» та мистецька практика визначних худпромівців — Віктора Гонтаріва та Віталія Лєнчина, художньо-стилістична система яких вирізняється експериментальною направленістю.
В результаті проведеного дослідження вперше досліджено експериментальні пошуки в пластичній мові живопису харківського регіону межі ХХ – поч. ХХІ ст.; розкрито регіональні особливості новаторських тенденцій в образотворчому мистецтві межі ХХ – поч. ХХІ століття; простежено тяглість авангардної традиції початку ХХ ст. в творчості таких харківських мистців, як В.Гонтарів, В.Лєнчин, О.Лазаренко, О.Шеховцов, В.Грицаненко, О.Лисенко; проаналізовано авторську творчо-педагогічну концепцію «Яблуко в листві» В.Лєнчина; розкрито особливості національної форми в творчості В. Гонтаріва; охарактеризовано зв’язок дизайну та станковості в творчості арт-угруповання «Буриме»; уведено до наукового обігу і проаналізовано низку творів майстрів харківського осередку.
В першому розділі викладено результати історіографії фахової літератури, наведено джерельну базу та обґрунтовано методологію дослідження. Аналіз історіографії засвідчив, що у сучасному мистецтвознавстві безпосередньо тема експериментальних пошуків в пластичній мові живопису харківського осередку межі ХХ – поч. ХХІ століття спеціально не вивчалась і порушувалась лише фрагментарно в публікаціях, присвячених проблематиці трансформаційних процесів українського живопису кін. ХХ – ХХІ ст., без акцентування на особливостях новаторських формотворень в харківському регіоні, репрезентованих, зокрема, в творчості таких мистців як В.Гонтарів, В.Лєнчин, О.Лазаренко, О.Лисенко, О.Шеховцов та В.Грицаненко.
В другому розділі оглядово простежено еволюцію поняття «мистецький експеримент» та виділено три стадії його становлення: онауковлений мистецький експеримент, модерністський мистецький експеримент і постмодерний мистецький експеримент. Виявлено, що відносини між традицією та новаціями в контексті мистецьких експериментів досить складні та корелюються відповідно до індивідуальної позиції художника. Розглянуто класифікацію новаторства, яка має різний характер. Зокрема, можна виділити технічне новаторство, стильове, концептуальне, тематичне, міждисциплінарне тощо.
Розкрито трансформаційні процеси в образотворчому мистецтві Харкова кін. ХХ – поч. ХХІ ст. Показано, що незважаючи на складні політичні обставини, заборону всього українського та домінування соцреалістичного методу в мистецтві, художники-модерністи неофіційно та підпільно передавали свої знання молодому поколінню, яке зберігало наступність авангардної традиції та прагнуло до мистецьких експериментів, які активізувалися в останній чверті ХХ ст.
У третьому розділі проаналізовано творчість харківського художника-монументаліста Віктора Гонтаріва в контексті його пошуків національної художньої форми. Розкрито, що особливостями національного стилю В.Гонтаріва є слобожанський підтекст, часом використаний в творах слобожанський розмовний суржик, а також створення унікальних образів українських селян колгоспного часу, які відрізняються від традиційних образів селян, створених засновником школи «українського монументалізму» М.Бойчуком.
Проведено аналіз творчо-педагогічної концепції «Яблуко у листві» мистця-експериментатора В.Лєнчина у контексті авангардних пошуків харківської школи графіки др. пол. ХХ – поч. ХХІ ст. Розкрито, що мистець винайшов власну концепцію побудови форми у просторі, відштовхуючись від ідеї, що основи авангардної геометричності закладені у самій природі, і розглядаючи це на прикладі яблуні, що має складну структуру, а гілля різної конфігурації росте під різними кутами і в різних напрямках.
У четвертому розділі розкрито художньо-конструктивні витоки творчості учасників арт-угруповання «Буриме», яка утворилася у 1991 році. Розкрито авторські методики учасників арт-угруповання «Буриме», які ґрунтуються на експериментах з формою, кольором, живописними засобами виразності в поєднанні з дизайнерською складовою. Показано, що мистці в своїй творчості спираються на авангардну традицію початку ХХ ст. та спадщину української народної культури, подекуди апелюючи до естетики постмодернізму.
Проаналізовано ідею синергетичного мистецтва арт-угруповання «Буриме», яка втілюється шляхом колективного письма на одному полотні зі збереженням авторської стилістики кожного з учасників. Простежено, що процес спільнотворення в творчості мистецького об’єднання «Буриме» споріднений з перформативною практикою, оскільки ідея та композиція полотна розгортається безпосередньо під час писання, має динамічний та імпровізований характер.
