В сьогоднішніх умовах воєнного стану в нашій країні через агресію РФ з 24 лютого 2022 року, котра ставить за мету знищити українців як націю разом з українською культурою, особливої актуальності набуває збереження наших наукових здобутків, зокрема і в сходознавстві, включаючи індологію.
Дисертація присвячена дослідженню формування індійської національної живописної школи в умовах звільнення від колоніальної залежності. Становлення орієнталістики і, зокрема, індології в українській культурі розпочалось ще в 1920-х роках, але було перервано в результаті репресій проти українських вчених за сталінських часів у 30-х роках ХХ століття. Задля усунення прогалин в українському мистецтвознавстві у сфері індології, що склалися на сьогодні, в даній дисертації розглядається один з найменш досліджених періодів в живописі Індії в постколоніальний період.
Метою роботи стало комплексне висвітлення етапів розвитку індійського живопису, що формувався у контексті реакції на колоніальну історію Індії, а також становлення національної школи, притаманних їй художніх експериментів та образно-пластичних концептів. Об’єкт дослідження — індійський живопис кінця ХІХ — ХХ століття. Предмет дослідження — відновлення національної індійської школи живопису в умовах здобуття незалежності, а також художньо-стильові особливості творчості індійських живописців — послідовників напрямку свадеші та представників академічної школи. Наукова новизна полягає в тому, що в результаті проведеного дослідження вперше введено до наукового обігу низку творів індійських художників та художниць ХХ ст.; розкрито стратегії інтерпретацій постколоніального мистецтва Індії та живописні концепції, що побутували та змінювались протягом ХХ століття; удосконалено розуміння поняття відродження національної індійської школи та напрямку свадеші у живописі; набуло подальшого розвитку розуміння особливостей співіснування академічного мистецтва та розвитку національного відродження з орієнтацією на традиційні види мистецтва; уточнено та доповнено огляд діяльності мистецьких об’єднань Індії після здобуття фактичної незалежності країни, а також вектор розвитку індійського мистецтва др. пол. ХХ століття.
Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, переліку використаних джерел та додатків (альбому та списку ілюстрацій, списку публікацій та апробацій результатів дослідження).
В першому розділі викладено результати аналізу історіографії фахової літератури, наведено джерельну базу та обґрунтовано методологію дослідження. Аналіз історіографії засвідчив, що у сучасному мистецтвознавстві безпосередньо тема художніх експериментів та образно--стилістичної структури творів індійських художників в рамках постколоніальних процесів порушувалась лише фрагментарно в працях окремих індологів-мистецтвознавців — П. Міттер, Р. Паріму, С. Крамріш. Подібні дослідження не містять цілісного погляду на внутрішні процеси реформації індійського живопису протягом періоду усвідомлення колоніального впливу та шляхів його подолання. Опрацювання архівних матеріалів, колекцій музеїв, галерей дали можливість створити необхідну джерельну базу для виявлення цільності процесу формування сучасного живопису Індії, а також простежити еволюцію художніх практик індійських художників протягом ХХ століття. Методологічною основою праці став комплексний підхід з використанням як загальнонаукових, так і спеціальних мистецтвознавчих методів дослідження.
В другому розділі простежено вплив колоніалізму на індійське мистецтво, що відобразився у різних аспектах художнього вираження, виробництва та ідентичності. Розкрито трансформацію системи мистецької освіти у контексті переходу від опіки індійських правителів князівств до патронажу британських посадовців та європейської аудиторії. Естетичні потреби нових можновладців поступово впливали на мистецтво спочатку через комерційну складову, як-от збільшення кореляції замовлень в залежності від жанру, стилю чи техніки, а надалі в неможливості індусам впливати будь-яким чином на навчальну програму. На інституційному рівні колоніальна влада заклала основи того, як індійське суспільство споживало мистецтво та сформувало його сприйняття через сегментацію та оцінку за релігійними ознаками, через вікторіанські етичні моделі інтерпретації та спроби провести паралелі з європейським мистецтвом як в Індії, так і на Заході.
У свою чергу це призвело до посилення розвитку академічного живопису в Індії та формування плеяди так званих митців-джентльменів, які надавали перевагу олійним фарбам, портрету, натюрмортам та натуралістичним замальовкам. Відбувається зміна сприйняття національного мистецтва Індії, а також позиціювання його як наївного та народного у противагу до європейських академічних традицій живопису. Досліджено реакцію культурної спільноти Індії на колоніалізм, що проявлялась в двох варіантах — рефлексії через мистецькі та культурні друковані видання, які стають простором для полеміки усіх сторін, а також створенню радикального руху свадеші.
