У дисертації визначено зміст і конкретизовано структуру досліджуваних понять, розглянуто і співставлено наявні в науковій літературі методологічні підходи і позиції науковців до розуміння проблеми дослідження, механізм управління розвитком шкіл передового досвіду в системі вітчизняної медичної освіти другої половини ХХ – початку ХХІ ст.
Розглянуто механізм управління розвитком шкіл передового досвіду в системі вітчизняної медичної освіти другої половини ХХ – початку ХХІ ст., структура якого організована за принципом статусно-рольової поведінки і вертикальної ієрархії влади на відміну від світових тенденцій цього періоду.
У другому розділі схарактеризовано прогнозування, моделювання і створення шкіл передового досвіду, визначено історичні та соціокультурні передумови, а також етапи і тенденції управління розвитком шкіл передового досвіду в системі вітчизняної медичної освіти досліджуваного періоду.
У дисертації наголошено, що підґрунтям становлення й розвитку шкіл передового досвіду в галузі вітчизняної медицини та охорони здоров’я слугує діяльність найстарішого вищого закладу освіти України – Києво-Могилянської академії.
На підставі аналізу наукової літератури, а також критеріїв визначено три етапи в управлінні розвитком шкіл передового досвіду в системі медичної освіти України другої половини ХХ – початку ХХІ ст.
Перший етап припадає на 1950–1976 рр. у зв’язку з виникненням певних концептуальних напрямів, що визначають основи розгляду й аналізу проблеми новаторства. У дослідженні подано інформацію про діяльність на цьому етапі авторських шкіл передового досвіду, а також ініціативи на місцях, що регламентуються «Положенням про роботу шкіл передового досвіду» від 17 липня 1959 р. Вироблені на цьому етапі критерії, форми і методи управління розвитком шкіл передового досвіду проілюстровані статистичними даними, що наведені з архівних документів і матеріалів.
Другий етап розпочинається з 1977 р. і триває до 1995 р., що характеризують перші спроби більш чітко дослідити проблему новаторського руху. У цей час імплементується в Україні стратегія ВООЗ «Здоров’я для всіх до 2000 року» (1977 р.). Підтверджують свою ефективність і дієвість школи передового досвіду, що відкриваються на базі закладів охорони здоров’я (лікарня, поліклініка, санаторій, аптека, СЕС), медичної служби району (міста) у цілому, а також окремих структурних підрозділів у складі цих закладів (лікувально-діагностичні лабораторії, відділення, кабінети). Ухвалюється перший офіційний документ, що регламентує роботу Всесоюзних шкіл передового досвіду, – «Положення про Всесоюзну школу передового досвіду на базі лікувально-профілактичного закладу», що підготовлене співробітниками відділу НОП ВНДІ соціальної гігієни та організації охорони здоров’я ім. М. A. Семашка і затверджене в 1979 р.
Третій етап співпадає з другою половиною 90-х років ХХ – початком ХХІ ст., коли науковий інтерес до проблеми новаторства в досвіді істотно знижується через відсутність необхідної інформації про новаторів у системі медичної освіти.
У третьому розділі розкрито нові форми впровадження і поширення передового досвіду як важлива умова створення інноваційного освітнього середовища в системі медичної освіти.
У дослідженні наголошено, що реалії початку нового тисячоліття якнайкраще схарактеризовані в Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми «Здорова нація» (2008 р.).
Спрогнозовано, що шляхи і способи розв’язання окресленої проблеми найбільш доцільно реалізовувати через відновлення мережі шкіл передового досвіду.
У дослідженні розглянуто етапи застосування бенчмаркінгу, декілька поколінь його еволюції та альтернативні способи впровадження. Зміст дисертаційної праці містить перспективи впровадження передового досвіду в системі вітчизняної медичної освіти.