Захворювання скронево-нижньощелепного суглобу (СНЩС) є однією з найбільш поширених хвороб стоматологічного профілю. Згідно з американською академією орофасціального болю дисфункція СНЩС – хвороба, котра об’єднує клінічні патологічні стани в жувальних м’язах, СНЩС та в асоційованих з ним структурах. Максило-мандибулярний комплекс є невід’ємною ланкою моторної системи міофасціального каркасу організму, особливо з тісним зв’язком моторного комплексу голови та шиї (Catanzariti J.F,2005;National Institute of Dental and Craniofacial Research,2014). Етіологія дСНЩС багатоаспектна, при цьому патологія охоплює біомеханічні, нейромускулярні, біо-соціологічні та анатомічні фактори (Chisnoiu A.M.,2015). Мультифакторність захворювання ускладнює діагностику та виявлення основного етіологічного фактору для усунення або зменшення його впливу. Роль та етіопатогенетичний вплив оклюзійних порушень на зміщення голівок нижньої щелепи залишається предметом дискусій. Взаємозв’язок краніо-фаціальних аномалій з дСНЩС обмежується лише вивченням скелетного типу прикусу та цефалометричним аналізом показників за різними авторами. Традиційні методи лікування дають тимчасовий ефект, реабілітація лишається не завершеною.
На основі проведених досліджень у дисертаційній роботі встановлені нові теоретичні та практичні результати щодо дСНЩС. Виявлені нові фактори ризику, розроблені діагностичні критерії та особливості тактики лікування.
Мета дослідження - підвищити ефективність діагностики, методів патогенетичного лікування хворих з краніо-цервіко-мандибулярною дисфункцією, шляхом аналізування результатів об’єктивних проявів, променевих та функціональних досліджень змін в цервіко-мандибулярній ділянці.
Об’єкт дослідження - клінічні, лабораторні, функціональні характеристики краніо-цервіко-мандибулярної ділянки у пацієнтів з краніо-цервіко-мандибулярною дисфункцією.
Предмет дослідження - ефективність діагностики та методів лікування пацієнтів з краніо-цервіко-мандибулярною дисфункцією.
Згідно поставленої мети та завдань було досліджено різні варіації положень голівок нижньої щелепи при дисфункції скронево-нижньощелепного суглобу та у контрольній групі. Крім того, проаналізовано положення кісток черепа та проведена детальна оцінка стану шийного відділу хребта, що має свої особливості для кожного з положень голівок нижньої щелепи. Таким чином, описані різні форми краніо-цервіко-мандибулярної дисфункції. Виявлені нові фактори ризику розвитку краніо-цервіко-мандибулярної дисфункції, котрі є ключовими в якості первинної діагностики. Розроблено тактику лікування пацієнтів з урахуванням особливостей клінічних та рентгенологічних проявів краніо-цервіко-мандибулярної дисфункції. Було проведено порівняння розробленої тактики лікування з загальновідомим.
Для виконання поставлених завдань використовували: загально клінічні методи обстеження, цефалометричний аналіз Tweed, Kim, Ricketts, Jarabak, Sassouni+, Grummons, ортопантомографію, визначення кута аксиса на боковій ТРГ, КТ СНЩС, електроміографію жувальних, скроневих, грудино-ключично-соскоподібних та трапецієвидних м’язів. Крім того, для детальної оцінки положень скроневої, окремих частин клиновидної, потиличної кістки, ізольованих положень шийних хребців в різних проекціях (до та після лікування) використовувався розроблений нами метод оцінки за допомогою КТ та ТРГ в прямій, боковій проекціях. Було проведено фотозйомку оклюзійних змін прикусу до, в процесі та після лікування.
