У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та вирішення важливої наукової проблеми визначення індивідуально-психологічних чинників тривожності як індикатора професійних криз у процесі професійного становлення психологів.
На підставі аналізу наукових підходів, розроблених у вітчизняній та зарубіжній психології, визначено теоретико-методологічні засади вивчення психологічних чинників тривожності особистості у зв’язку із процесом професійного становлення та специфікою подолання криз професійного розвитку. Вихідну позицію та логіку дослідження побудовано на методології інтегративно-особистісного підходу до розуміння феномену тривожності як полідетермінованого утворення, що проявляється на всіх рівнях психологічної активності особистості.
Проаналізовано основні концептуальні визначення дефініції «тривожність особистості», що тлумачиться науковцями залежно від акценту дослідження як обумовлена дією стресового чинника особистісна диспозиція, наслідок фрустрації соціальних потреб, результат порушення механізму особистісної саморегуляції, стійкий мотив та стійка форма його реалізації, функція потенційно небезпечної ситуації та особливостей її інтерпретації.
Наукова новизна і теоретичне значення роботи полягає в тому, що:
- вперше: теоретично та емпірично обґрунтовано концептуальну модель тривожності, представлену інтегративним взаємозв’язком її когнітивно-диспозиційних, емоційно-ціннісних та регулятивно-мотиваційних чинників;
- уточнено: психологічний зміст тривожності як індикатора кризи професійного становлення особистості у процесі професійного розвитку психологів;
- поглиблено: наукове уявлення щодо специфіки детермінації тривожності на різних етапах професійного становлення психологів, які: здобувають кваліфікацію (етап професійної освіти – криза професійного вибору); підвищують кваліфікацію (етап первинної професіоналізації – криза професійного росту) та перекваліфіковуються, опановуючи нову спеціальність (етап вторинної професіоналізації – криза професійної кар’єри).
- розширено: арсенал психолого-методичного інструментарію щодо гармонізації процесу професійного розвитку майбутніх психологів та психологів-фахівців з метою конструктивного подолання та попередження криз професійного становлення.
Практичне значення дослідження визначається тим, що програма психологічного супроводу процесу професійного становлення психологів, розроблена та апробована з метою запобігання явищам дезадаптації та кризовим станам, може використовуватись психологами-практиками в якості методичного забезпечення консультативної і корекційно-превентивної роботи. Пропонований комплекс заходів, що передбачає запровадження наставництва для студентів-психологів під час ознайомчої і виробничої практики, проведення тренінгів для фахівців із високим рівнем тривожності, може бути застосований в системі безпервної психологічної освіти. Окремі результати дослідження можуть знайти своє застосування у роботі центрів підвищення кваліфікації та навчальному процесі професійної підготовки психологів у якості складової методичного забезпечення навчальних дисциплін: «Психологія кризових станів», «Психологія праці», «Психологія управління», «Самоменеджмент психолога», «Основи психологічної практики».
Ключові слова: особистість, тривожність, індивідуально-психологічні чинники, процес професійного становлення, кризи професійного становлення, криза професійного вибору, криза професійного росту, криза професійної кар’єри, майбутні психологи, психологи-фахівці, психологи-початківці, наставництво, безперервна освіта.
