Дисертацію присвячено дослідженню музичного олімпійського руху в Україні на початку XXI століття. Основне наукове завдання полягає в розкритті специфіки феномену музичного олімпійського руху, особливостей його відродження та розвитку в контексті фестивально-конкурсних заходів сучасності й масової культури в Незалежній Україні.
Музичний олімпійський рух трактовано як захід, що базується на принципах добровільності, єднання, змагання учнів закладів мистецької освіти та самих цих освітніх установ з метою популяризації музичного мистецтва. Відродження олімпійських принципів у мистецтві зумовлено стрімким розвитком професійного конкурсно-фестивального руху на початку ХХІ століття та пошуком альтернативних форм масових змагальних заходів. Вказано, що впровадження засади змагальності в освітню діяльність Міжнародної школи мистецтв «Монтессорі центр» дало змогу створити концепт музичної багатоступеневої олімпіади в її реально-подієвому вимірі як поєднання історичної та національно-культурної традицій у контексті масової творчості на тлі соціокультурних і культуротворчих процесів незалежної України.
Музичний олімпійський рух розглянуто як мистецько-культурне явище, що базується на взаємодії таких складників: змагальна діяльність, мистецька освіта, виконавство та мережування. Досліджуване явище трактовано як цілісний системний феномен культурно-мистецького життя, котрий спирається на ретроспективну спадщину (традицію) і розвивається в контексті соціокультурного, музично-мистецького, громадсько-інформаційного та музично-педагогічного складників.
Розкрито специфіку музичного олімпійського руху в кореляції з мистецькими конкурсами. Визначено, що музичні номінації були об’єднані та виокремлені в самостійний музичний олімпійських рух, який, маючи витоки від Першої хорової олімпіади УСРР, історично продовжив формуватися в Незалежній Україні.
Зазначено, що олімпійський рух 30-х років ХХ століття сприяв розвитку музичної культури, не зважаючи на партійно-тоталітарний режим УСРР у складі радянської імперії, але завдяки залученню прогресивних українських діячів культури того часу (М. Вериківського, Н. Городовенка, Б. Лятошинського), а також використанню українського народно-пісенного репертуару творів українських композиторів (Г. Верьовки, М. Вериківського, М. Леонтовича, В. Косенка, Л. Ревуцького, К. Стеценка).
В дисертації уперше проаналізовано специфіку відродження та імплементації у фестивально-конкурсний змагальний рух музичної олімпіади на прикладі Всеукраїнської музичної олімпіади «Голос Країни». Визначено, що сутність сучасного музичного олімпійського руху полягає у створенні унікальної платформи для реалізації змагально-комунікаційних завдань: поєднання широкого спектру музичних жанрів і виконавців, створення своєрідного мистецького форуму для комунікації всіх учасників музично-олімпійського змагального руху – виконавців, членів журі, викладачів закладів мистецької освіти і слухацької аудиторії.
Встановлено динаміку розвитку Всеукраїнської музичної олімпіади «Голос Країни» з 2014 року по теперішній час у контексті олімпійських цінностей, а саме соціальне значення заходу, його роль у розвитку національної культури, застосування принципу змагальності в навчанні і вихованні гармонійно розвинутої особистості.
Уперше визначено базові мистецькі освітні орієнтири на прикладі діяльності авторської Міжнародної школи мистецтв «Монтессорі центр». Обґрунтовано, що основні постулати закладу: самостійність та свобода вибору напряму навчання, заохочення та відсутність критики, повага та підтримка, організація і забезпечення доброзичливого й сприятливого навколишнього середовища для дитини – в Україні спрямовані на загальний розвиток і
Актуальність, наукова новизна та практична значущість представленого дослідження підтверджено свідоцтвами про реєстрацію авторського права, виданими Державною службою інтелектуальної власності України: «Концепція проведення Всеукраїнської музичної олімпіади «Голос Країни» № 51414 від 26.09.2013; «Основы обучения в «Монтессори центре» № 56942 від 15.10.2014.
