Дисертація – перше системне дослідження творчості С. Процюка, зокрема романів «Руйнування ляльки», «Жертвопринесення», «Тотем», «Інфекція», які складають психологічну тетралогію. Письменник не лишається поза увагою літературних критиків та рецензентів, тому на сьогодні наявна чимала кількість відгуків на його твори. Попри це, творчість С. Процюка є недостатньо вивченою та дослідженою з погляду психоаналітичної методології. Відтак ця обставина вплинула на вибір теми дисертації.
У першому розділі дисертації розглянуто постать письменника крізь призму літературно-критичної рецепції, особливості психологізму прози С. Процюка, основні праці класиків психоаналізу, до яких відносимо З. Фройда, К.Г. Юнга, А. Адлера, Є. Фромма. Окреслено основний термінологічний апарат, який використовується в дисертаційному дослідженні: «Я», «над-Я», «Воно», «невроз», «травма», «сублімація». Проаналізовано особливості аналітичної психології та основних її понять («колективне несвідоме», «індивідуальне несвідоме», «свідомість», «архетип», «автономний комплекс», «Аніма» та «Анімус», «Матір», «Тінь», «Персона», «Самість»), які розкривають глибинні пласти психології автора та героїв. Важливу роль у даному досліджені відіграє пояснення загальнонаціональних комплексів «меншовартості» та «комплексу кривди».
У другому розділі знаходимо пояснення постійного звернення автора до тем страждання й нещасливого героя присутністю архетипу «ініціації» та комплексу меншовартості. Наявне ініціаційне середовище протиставляється існуванню певних сакральних точок художнього простору: домівці, місцю народження героя, церкві. Такі місця в уяві письменника набувають рис чогось священного; герої, перебуваючи в них, відчувають наплив енергії, внутрішній баланс, цілісність. С. Процюк, сакралізуючи життєвий простір героїв, сакралізує і час їх перебування в ньому. На підставі цього виділено архетип «сакралізації» хронотопу.
Третій розділ присвячений аналізу психології міжстатевих відносин персонажів прози письменника. Тлумачення поведінки чоловіка, який знаходиться у «любовному трикутнику», зумовило розгляд всіх учасників цього трикутника. Як наслідок, було виявлено, що однією із осіб цього трикутника завжди стає фатальна жінка. Звернення до нього є повторювальним, але такий повтор зумовлений застосуванням ширшого архетипного зразка – архетипу «трикутника». Аналіз психоповедінки як чоловічих, так і жіночих персонажів продемонстрував існування ряду неврозів, спричинених різними невротичними ситуаціями, травмами, дитинством героїв. На підставі цього виділено архетип несвідомого «невротичного героя». Розглянуті відносини матері, сина, його дружини особливо яскраво постають у романі «Інфекція». Наявність матері Сави уможливлює розгляд його дружини як несвідомий вибір героя (на основі Аніма – мати), що стає основою подальшого психоаналітичного вивчення відносин чоловічого образу та дружини. Аналіз дитинства Сави вказує на існування у нього рис чоловіка з нерозв’язаним комплексом Едипа. Як наслідок, виникає комплекс матері, що призводить до донжуанського типу світосприйняття та пошуку матері у кожній жінці. Зазначений комплекс знаходимо й у жіночих образах романного світу, що створило підґрунтя для виокремлення архетипу «персонажу із комплексом матері».
