У дисертації наведено результати теоретичного узагальнення жанрово-стильової специфіки камерно-вокальної творчості відомого українського композитора Володимира Рунчака.
Актуальність дослідження аргументована необхідністю подальшого наукового осмислення художніх явищ сучасної музичної культури України, зокрема різних аспектів музичної творчості провідних українських композиторів. Як об’єкт дослідження було обрано творчість відомого українського композитора, диригента, громадського діяча, палкого пропагандиста сучасної музики Володимира Рунчака, яка уособлює передові позиції українського сучасного музичного мистецтва та яка привертає увагу дослідників не лише своєю оригінальністю і стильовою новизною, а й сміливими експериментами у сфері жанро- та формотворення. Значна доля актуальності обраної теми дослідження полягає й у суттєвому зростанні інтересу мистецтвознавців-дослідників з Китайської Народної Республіки до мистецьких надбань і передових досягнень сучасної музичної культури європейських країн, зокрема й України.
Наукова новизна дослідження полягає в наступному: Вперше камерно-вокальна творчість В. Рунчака стала предметом спеціального комплексного теоретичного дослідження; розглянуто основний загал камерно-вокальної творчості В. Рунчака та здійснено систематизацію його творів за жанровою специфікою; здійснено комплексний аналіз основних камерно-вокальних творів В. Рунчака та виявлено особливості їх жанрово-стильової та композиційної організації. Уточнено загальнотворчі, ідейно-світоглядні, образно-тематичні пріоритети композиторської творчості В. Рунчака. Набули подальшого розвитку ідеї та характеристики щодо унікальності творчого методу В. Рунчака та його особистості в контексті розвитку сучасної української музичної культури. Запропоновано новий погляд на творчій доробок В. Рунчака як феномен сучасної камерно-вокальної музичної культури.
Практичне значення дослідження полягає у можливості використання його матеріалів у лекційних курсах мистецьких вищих навчальних закладів, зокрема: «Сучасна музика», «Історія вокального мистецтва», «Історія української музики», «Теорія та історія вокального виконавства», «Методика викладання сольного співу»; теоретичних і практичних курсах: «Аналіз музичних творів», «Музично-теоретичні системи», «Сучасні техніки композиції у виконавській практиці», «Виконавська інтерпретація»; класах зі спеціальності (сольний спів) та камерно-вокального ансамблю, в класі композиції тощо. Певна частина матеріалу здійсненого дослідження може бути використана в лекторській практиці стосовно сучасної музики, анотаціях та музикознавчих супроводах концертів сучасної музики, зокрема творів В. Рунчака.
Проведений історіографічний аналіз композиторської творчості Володимира Рунчака висвітлив основні жанрові ареали творчого доробку митця, які вже зазнали певного наукового осмислення та перебувають сьогодні в активному полі зору музикознавців. Цей аналіз також дозволив окреслити найважливіші теоретичні аспекти й тематику музикознавчого пошуку, що були спрямовані на вивчення зазначених жанрових напрямів творчості композитора.
Підкреслюється, що творча діяльність В. Рунчака в контексті сучасної української музичної культури проявляє феноменальний характер, що обумовлено, з одного боку – універсальністю, масштабністю і широтою спектру напрямів цієї діяльності та результатами її реалізації, з іншого – значним мистецьким внеском композитора, що характеризується високою і бездоганною художньою якістю, яскравою індивідуальністю та загальним визнанням його в Україні та багатьох зарубіжних країнах.
Здійснений аналітичний екскурс загального композиторського доробку Володимира Рунчака дає змогу виявити ідейно-світоглядні й образно-тематичні пріоритети його творчості, що безпосередньо вплинули на сам характер і зміст цієї творчості та які відображаються передусім на тематиці музичних доробків композитора, визначають їх жанрово-стильову та композиційну атрибутику тощо. Отже, найважливішими такими векторами музичної творчості Володимира Рунчака виступають: духовно-рефлексивна та сакральна спрямованість, яка прямо проявляється як у створеній ним суто культовій (квазікультовій) музиці, так і в позакультовій; переробка і трансформація глибинного фольклорного начала, що позначилося на появі значної кількості неофольклористичних композицій великих і малих форм; тяжіння до перформансу й інструментального театру з елементами акторської гри самих музикантів тощо.
