Метою даного дослідження є підвищення ефективності комплексного лікування генералізованого пародонтиту в хворих із компенсованою формою цукрового діабету 2 типу шляхом клініко-експериментального обґрунтування остеотропної терапії захворювання.
Для виконання поставленої мети робота проводилась у два етапи. На першому (експериментальному) етапі для обґрунтування доцільності доповнення остеотропної терапії препаратами стронцію його вплив на тканини пародонта вивчали на моделі пародонтиту, що перебігав на тлі цукрового діабету, відтвореної на щурах, із застосуванням методів комп’ютерної томографії, атомно-емісійної спектрометрії та гістологічного, зокрема імуногістохімічного, дослідження. На другому етапі виконання дисертаційного дослідження проводили клінічну апробацію розробленої на підставі отриманих результатів експериментального дослідження схеми комплексного лікування генералізованого пародонтиту із застосуванням остеотропної терапії, доповненої стронцієм ранелатом.
Було проведено порівняльне дослідження мінеральної щільності та хімічного складу кісткової тканини нижньої щелепи щурів при моделюванні генералізованого пародонтиту, який розвивається на тлі метаболічних порушень при цукровому діабеті 2 типу, та після застосування стронцію ранелату.
Так, за даними комп’ютерної томографії встановлено, що в контрольній групі середні значення мінеральної щільності становлять 1450,0 ± 125,0 HU, у першій групі – 1320,0 ± 120,0 HU (p > 0,05), у другій – 1100,0 ± 110,0 HU (p ˂ 0,05), у третій – 1400,0 ± 137,0 HU (p > 0,05). Отже, найбільш виражене зниження мінеральної щільності спостерігалося при спільному застосуванні нікотинаміду, стрептозотоцину та пеніциламіну, тоді як стронцію ранелат сприяв нормалізації цього показника.
За даними атомно-емісійної спектрометрії індекс мінералізації – співвідношення кальцій/фосфор – становив 1,14 у контрольній групі, 1,05 – у першій групі, 1,0 – у другій та 1,26 – у третій. Вміст стронцію в зразках третьої групи перевищував контрольні значення майже вдвічі (p ˂ 0,001) порівняно зі значним його зниженням у зразках першої та другої груп (p ˂ 0,05). Збільшення вмісту стронцію призводило до зменшення вмісту інших елементів, що пояснюється конкурентним заміщенням у кристалах апатиту. Таким чином, стронцію ранелат продемонстрував здатність до активації процесів ремінералізації кісткової складової пародонта.
У клінічне дослідження було включено 60 хворих на генералізований пародонтит І-ІІ ступеня тяжкості, хронічного перебігу, віком 35-45 років з діагнозом цукровий діабет 2 типу компенсована форма, з яких було сформовано дві групи: група зіставлення, в якій застосовувалася традиційна схема лікування, та основна група, де пацієнтам додатково призначали стронцію ранелат. Ефективність лікування оцінювали за динамікою клінічних спостережень, даних ортопантомографії та комп’ютерної томографії, результатів біохімічних досліджень. Як маркери резорбції кісткової тканини визначали активність тартратрезистентної кислої фосфатази в сироватці крові та вміст фрагментів β-CrossLaps у сечі. В якості показників остеогенезу визначали концентрацію С-кінцевого пропептиду I типу проколагену в плазмі крові, кісткової лужної фосфатази та остеокальцину в сироватці крові. Як показники мінерального обміну досліджували концентрацію паратгормону сироватки крові, загальні кальцій та неорганічний фосфор у крові.
Таким чином, застосування стронцію ранелату в комплексному лікуванні генералізованого пародонтиту в хворих на цукровий діабет 2 типу забезпечує більш тривалу та стійку клініко-рентгенологічну стабілізацію патологічного процесу в тканинах пародонта, насамперед, за рахунок пригнічення резорбції кісткової тканини та посилення остеогенезу. Отримані результати клінічної апробації дозволяють рекомендувати препарат, що вивчався, для широкого використання в стоматологічній практиці.
