Дисертація є першим комплексним дослідженням, присвяченим історії колекцій китайського фарфору в музеях України, розробленню критеріїв атрибуції, реатрибуції та ідентифікації творів китайської порцеляни, аналізу пам’яток із Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків (НММБВХ) та Одеського музею західного та східного мистецтва (ОМЗСМ).
З’ясовано, що фарфорові вироби в Китаї побутували як експортні товари, ритуальні предмети, побутовий посуд, елементи декору приміщень, начиння чайної церемонії й наборів для каліграфії, а також як коштовні мистецькі витвори та об’єкти колекціонування.
Висвітлено історію побутування китайської порцеляни в Ірані, Західній Європі й Україні. Наведено спільні та відмінні риси щодо сприйняття і використання китайських керамічних виробів на цих землях, визначено способи їх демонстрації в приміщеннях іранських, західноєвропейських та українських помешкань. Прослідковано історію музеєфікації китайської кераміки, що розпочалася з «кабінетів дивовиж», кунсткамер, «порцелянових» кімнат і «лакових» кабінетів, а також пов’язана з дизайном інтер’єрів.
Досліджено історію синології в Україні та низку праць українських науковців, у яких згадується китайська кераміка. Відзначено роль приватних колекціонерів ХІХ–ХХ ст. та їх просвітницьку місію у формуванні майбутніх вітчизняних колекцій китайського мистецтва та фарфору.
На прикладі НММБВХ запропоновано чотири етапи в історії вивчення й експонування китайської кераміки в Україні: перший етап – межа ХІХ – початок ХХ ст.; другий – 1920-ті – 1950-ті роки; третій – 1950-ті – 1990-ті роки; четвертий – 1990-ті – 2020-ті рр. Така періодизація дозволяє поетапно висвітлити специфіку сприйняття китайських керамічних виробів й способи їх демонстрації в просторах українських приватних помешкань та музейних приміщень.
Досліджено обліково-довідкові й інвентаризаційні документи, завдяки яким встановлено дані щодо походження творів китайської кераміки із зібрання НММБВХ. У результаті наукової розвідки збірку китайського фарфору в цьому музеї поділено на три групи, залежно від джерел надходження пам’яток: 1) твори, придбані фундаторами музею Богданом та Варварою Ханенками; 2) речі, подаровані колекціонерами та приватними особами або викуплені в них; 3) предмети, передані з інших музеїв.
З’ясовано, що зібрання східного мистецтва ОМЗСМ здебільшого створене на основі переданих з інших музеїв експонатів, а також тих, які надійшли з приватних збірок Одеси в 1920–1930 рр.
До наукового обігу введено власні імена, назви, терміни та поняття (понад 100 позицій), що стосуються китайської культури, мистецтва та кераміки. Для позначень форм, колірних гам, декору китайської кераміки та інших дотичних понять запропоновано вживати автентичні китайські назви.
Узагальнено досвід наукових розробок українських і зарубіжних учених у галузі китайського мистецтва та фарфору. На основі цих праць охарактеризовано історію та художні особливості китайського фарфору Мін і Цін у контексті політичної та культурної ситуації в Китаї.
Розкрито дискусійні питання, пов’язані з використанням низки термінів «фарфор», «порцеляна», «шинуазрі», «оксиденталізм», «європенері», «джонґвофен», «оригінал», «копія», «підробка».
Висвітлено основні підходи й особливості дослідження й атрибуції пам’яток китайського фарфору. Акцентовано, що ідентифікація творів китайської кераміки полягає у зіставленні предмета, який досліджується, з аналогом, визнаним автентичним, достовірним зразком, та виявленні ознак спорідненості між ними. Зазначено, що атрибуція китайських керамічних виробів містить багато аспектів, серед яких: встановлення походження предмета та урахування попередніх досліджень; візуальний аналіз виробу з увагою до марок та інших позначок; визначення форми посудини, технології виготовлення, колірної гами шклива або розпису; з’ясування призначення предмета; встановлення зв’язку з певним середовищем, епохою; характеристика розпису, опис сюжету зображень, іконографії та символіки образів.
Запропоновано комплекс ознак, за якими зручно класифікувати й систематизувати вироби китайського фарфору: за часом створення (доба, період правління певного імператора, дата створення предмета); за місцем створення; за матеріалом (кераміка, кам’яна кераміка, фаянс, порцеляна); за формою посудин; за технологією виготовлення декору та колірною гамою; за наявністю додаткового декору; за соціокультурним призначенням (культова, ритуальна, ужиткова, декоративна кераміка) та сферою побутування (для імператорського двору, для представників інших верств населення, або на експорт); за функціональним призначенням (чайники, чаші, тарілки). Наступним є аналіз малюнків на фарфорі (опис сюжету розпису, визначення іконографії персонажів, символіки зображень).
Здійснено атрибуцію або реатрибуцію понад шістдесяти предметів китайської порцеляни.
