В історіографії російсько-української війни домінують міждисциплінарні підходи. Українські вчені вивчали передумови і причини російсько-української війни, питання її періодизації, принципи ведення Росією гібридної війни проти України, її впливу на економіку цих країн, на військову політику та політику безпеки в Європі. Також досліджували бойовий шлях окремих українських військових підрозділів і волонтерський рух. У зарубіжній історіографії серед західних науковців простежуємо два наративи, які умовно позначимо як проукраїнський та проросійський. У працях із проукраїнським наративом методологічне підґрунтя базоване на сучасних цінностях західної цивілізації, зокрема міжнародно-правових, підкреслюються спроби Москви поширити концепт «русскій мір» на сусідні держави. Публікації з проросійським наративом виправдовують повернення до геополітичного інструментарію минулого, включно зі «зонами впливу». У свою чергу тематичні історико-теоретичні дослідження сфокусовані головним чином на смислових чи аксіологічних питаннях: обґрунтування певної парадигми, оптимальних концептів і моделей, несуперечливої періодизації для продукування наративів різних рівнів.
Щодо історичних джерел із російсько-української війни періоду 2014–2018 рр., то відзначаємо їхнє видове багатоманіття. Значна частина вже опублікована та перебуває у вільному доступі на електронних і паперових носіях: офіційні документи, спогади, усні свідчення, публіцистичні твори та ін. Впливова газета «The New York Times» детально висвітлювала російсько-українську війну періоду 2014–2018 рр. Аналізуючи тематичну спрямованість і зміст публікацій «The New York Times» про російсько-українську війну періоду 2014–2018 рр., можна виокремити два періоди в часових рамках нашого дослідження. На перший період – березень 2014 – лютий 2015 рр. – припадає час активних бойових дій. Під час другого періоду – лютий 2015 – квітень 2018 рр. – відбувається перехід до позиційної війни.
Щоденник «The New York Times» подавав й огляди подій російсько-української війни періоду 2014-2018 рр. та прогностику її розвитку з боку представників інтелектуальної та політичної еліти. Їхньою домінантною думкою представників інтелектуальної та політичної еліти було те, що путінська Росія прагнула деструктивним чином «гарячу фазу» війни на Донбасі замінити «холодним миром»: автономія Донбасу, легалізація сепаратистів у Верховній Раді та органах місцевого самоврядування.
У «The New York Times» обговорювали найшвидші шляхи зміцнення України ‒ дієві та невідкладні напрямки її політичних, економічних і воєнних реформ. Відновлення територіальної цілісності України передбачалося засобами дипломатії. Тому для реінтеграції Донбасу шукали компромісний проєкт розширеного самоврядування.
На сторінках газети активно дискутували доцільність надання Україні західної зброї. У таборі «яструбів» радили Заходу оснастити Україну належною зброєю, що віднадить Росію від агресії. Для «умиротворювачів» же озброєння України лише б заохотило РФ розгромити Україну, щоб принизити Захід.
Щодо аналітико-прогностичної оцінки наслідків для України і світу російської агресії проти України, то в одних прогнозах ішлося, що Росія буде роками воювати на Донбасі, щоб нівелювати шанси України на вступ в ЄС і НАТО. В інших зазначалося, що Україна не стане останньою зупинкою для РФ, яка згодом може утворити заморожені конфлікти в країнах Балтії.
Ключові слова: російсько-українська війна, Донбас, російська агресія, російське вторгнення, гібридна війна, Донецьк, Луганськ, Збройні Сили України, збройні сили Російської Федерації, «The New York Times».
