Дослідження присвячене висвітленню особливого відгалуження музичної культури Іспанії, що склалося у процесі історичного розвитку культури андалуських gitanos, яка відома сьогодні під назвою мистецтва фламенко. Феномен фламенко створює відкритий простір для наукових досліджень. Ця культура набула поширення і стала відома в усьому світі з середини ХІХ століття. Даний період, відомий як «золота доба фламенко» (1850–1910), характеризується появою специфічних вечірніх шоу фламенко, що поширилися не тільки в Іспанії, а й за її межами. Ці фактори створили умови для комерційного успіху фламенко. Подальша його комерціалізація сприяла впровадженню нових форм функціонування давньої традиції. Пошук композиторських прийомів її відтворення (творчість композиторів періоду Ренасім’єнто), опанування сценічних та екранних медіа (поява ópera flamenсa, ballet flamenco, zarzuela, кінострічки К. Саури) суттєво вплинули на формування національної ідеї.
Фламенко як мистецтво, що має потужне коріння в минулому, але добре адаптується до сучасних реалій, сприймається як певна художня єдність, котра має своє характерне обличчя, яке добре впізнається у будь-яких форматах. Його, створене протягом століть трикомпонентне ядро (слово, музика, пластика), існує і дотепер. У даній роботі цю єдність пропонується називати «кодом фламенко» як сукупності музично-мовних, пластичних та виконавських канонів відтворення життєвого досвіду у художніх проявах. «Код фламенко» не тільки зберігає «сліди» минулого, він проявляє міцність культури андалуських gitanas у різноманітних міжкультурних, міжетнічних, міжмистецьких взаємодіях. Їх результати свідчать про високий рівень адаптивності практики фламенко до будь-яких соціально-культурних умов, що реалізуються у багаторівневих процесах афламенкадо. Поняттям aflamencado (у перекладі – «той, що набуває характерних ознак фламенко») визначаються у даному дослідженні явища асиміляції практики фламенко в чужорідних середовищах, в тому числі регіональних, художніх тощо. У первинному значенні афламенкадо використовується виключно у сфері, що пов’язана з жанровими розвідками культури андалуських циган – gitanas. Разом з тим, у ході історичного розвитку фламенко сформувалася певна низка схожих процесів, які розповсюдилися й на інші рівні функціонування складних міжмистецьких утворень. Цю точку зору покладену в основу проблемного ракурсу даної дисертаційної праці.
Метою дослідження є обґрунтування нового рівня концепції афламенкадо та виявлення на конкретних прикладах специфіки функціонування «коду фламенко» у різних міжмистецьких взаємодіях.
Об’єктом дослідження є музична традиція фламенко у міжмистецьких взаємодіях. Предметом – ідея афламенкадо та принципи її реалізації у художньому просторі XX–XXI століть.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що у дисертації вперше визначено «код фламенко» як стале явище, трикомпонентне за своєю структурою (слово, музика, пластика); розглянуто явище афламенкадо як практика використання трикомпонентного «коду фламенко» у міжмистецьких взаємодіях; визначені основні принципи функціонування мистецтва gitanas в аспекті його сучасного оновлення; охарактеризовані у відповідному ракурсі конкретні зразки композиторської та виконавської творчості як самобутнього відтворення фольклорних ідіом; введені у науковий обіг аналітичні репрезентації музичних композицій А. Альби, Ф. Г. Лорки, Х. Парги, їх виконавських інтерпретацій. Уточнено і доповнено: сучасні теоретичні концепції історії фламенко; шляхи академізації та гібридизації цієї фольклорної практики; методи аналізу явищ міжмистецьких взаємодій, у тому числі аудіовізуальних рішень та їх втілення у художніх структурах інтермедіальних текстів; роль комерційного чинника у розвитку фольклорної традиції в сучасних мистецьких реаліях; значення творчого внеску Ф. Г. Лорки у формування «flamenco nuevo». Закцентована унікальна здатність фламенко до розвитку, акумулювання та своєрідного перетворювання інтонаціонального досвіду, який пізнавався у безпосередніх контактах з іншими художніми практиками. Наголошена його спроможність «зберігати сліди» власної присутності у будь-яких інших автентичних, соціальнокультурних, мистецьких явищ, які протягом століть поставали у горизонтах його існування. Актуальним наразі залишається вивчення фламенко не тільки як локального явища, а й світового бренду, адже кожна національна культура, в тому числі і українська, знаходить свої дотичні грані із фламенко. Множинність сучасних явищ фламенко ставить нові питання в його осмисленні, фокусує увагу на процесах різного роду «гібридизації», яку яскраво демонструє протягом всього свого існування традиція фламенко. Потреба вписати її в широку тематику компаративістики – одне з перспективних напрямів подальших досліджень.
