У дисертаційній роботі вирішене актуальне завдання сучасної
стоматології - підвищення ефективності лікування дистальної оклюзії у дітей
віком від 7 до 13 років із порушенням функції дихання. Основним завданням
роботи було обґрунтування, розробка та впровадження модифікованого
функціонального ортодонтичного апарату в лікувальний алгоритм для
поліпшення результатів лікування цієї групи пацієнтів.
Наукова новизна роботи полягає у вивчені особливості клінічних,
антропометричних та функціональних показників зубо-щелепної системи (ЗЩС)
та функціональних показників дихання із аналізом результатів лікування, що
дасть можливість комплексно підійти до вибору методу ортодонтичного
лікування.
Для вирішення завдань дослідження було проведено комплексне
обстеження 231 пацієнта з дистальною оклюзією.
Пацієнти були поділені на 2 групи дослідження: до І групи увійшли 53
дітей з ІІ класом І підкласом за Енглем (51%), до ІІ групи - 51 дітей з ІІ класом ІІ
підкласом за Енглем (49%). В залежності від апарату, який використовувався для
лікування, кожна група була поділена додаткового на 2 підгрупи. До 1-ої підгрупи
І групи увійшли 31 дітей, ортодонтичне лікування яких здійснювали
запропонованим модифікованим функційним апаратом (МФА) (29.8%), до 2 - ої -
22 дитини, яким застосовували твін-блок (21.15%). Аналогічно, до 1- ої підгрупи
3
ІІ групи увійшло 28 дітей, лікування яких проводили МФА (26.92%), до 2-ої
підгрупи - 23 дітини, ліування яких проводили твін-блоком (22.11%). 30 дітей без
патологіі прикусу (І клас) і патології дихання склали контрольну групу.
Для підвищення ефективності лікування пацієнтів науково обґрунтована
запропонована методика застосування запропонованого модифікованого
міофункційного апарату (МФА) (патент на корисну модель № 153998 від
28.09.2023). За результатами аналізу отриманих результатів було встановлено ряд
надзвичайно важливих фактів, визначено низку вагомих факторів, які впливають
на формування дистального прикусу у визначеного контингенту пацієнтів.
Перед ортодонтичним лікуванням в І-й групі хронічний катаральний
гінгівіт (ХКГ) легкого і середнього ступеня був діагностований у 29,5 % і у 6,6
%; гіпертрофічний гінгівіт легкого та середнього ступеня виявили у 6,6 % і 1,6 %
відповідно. В ІІ-й групі ХКГ легкого і середнього ступеня тяжкості виявлено
відповідно у 38,4 % і 8,1 % дітей, а гіпертрофічний гінгівіт легкого та середнього
ступеня у 15,2 % і 5,1 % осіб, що значно перевищувало показники дітей І-ої групи
із патологією прикусу з ІI класом І підкласом за Енглем і корелювало із тяжкістю
дистальної оклюзії.
В ІІ-ій групі визначені гірші показники гігієнічного індексу ОНІ-S: 1,52 ±
0,09 і 1,4 ± 1,01 відповідно до І-1 та І-2 груп порівняно із показниками І-ої групи
- 1,6 ± 0,54 і 1,55 ± 0,07 при показниках контролю - 0,6±0,22 (р≤0,05).
Проба Шіллєра-Писарєва в ІІ-й групі виявилася позитивною в 1,5 рази
частіше, ніж було клінічно діагностовано запальні явища в тканинах пародонту.
Запальні зміни в тканинах пародонта (хронічний катаральний та гіпертрофічний
гінгівіт) та слизової оболонки СОПР підтвержені даними індексів GI (1,08 ± 0,21
і 1,05 ± 0,24 в І-1 та І-2 групах та 1,3 ± 0,23 і 1,2 ± 0,31в ІІ-1 та ІІ-2 групах (р≤0,05),
значеннями індексу кровоточивості SВІ (13,15 ± 0,02 і 11,25 ± 0,04 в І-1 та І-2
групах та 14,23 ± 0,06 і 12,45 ± 0,02 в ІІ-1 та ІІ-2 групах), показників РМА (в
модифікації Parma), індексу ПІ (за Russel). Гірші показники виявили в обох групах
4
при порушеній функції зовнішнього дихання. Індекс карієсу КПВ засвідчив
середній рівень інтенсивності карієсу у більшості обстежених (4,2 ± 0,22 - в групі
І-1, 3,7 ± 0,65 - в групі І-2, 3,8 ± 0,22- в групі ІІ-2), та високий рівень інтенсивності
в групі ІІ-1 у дітей при ротовому типі дихання із патологією прикусу ІІ класу ІІ
підкласу за Енглем - 3,8 ± 0,22 (р≤0,05).
Вивчені дані щодо кореляції між ступенем звуження щелеп і негативними
змінами об’єму верхніх дихальних шляхів.
