Дисертацію присвячено вивченню процесів творчої самореалізації композитора на шляху досягнення ним максимального вияву художньої індивідуальности, що усвідомлюється як акт композиторської самоактуалізації. У дослідженні запропонована типологія композиторської самоактуалізації, показані її джерела, передумови, операційний простір і механізми здійснення. Прояви самоактуалізації конкретизовані на прикладах творчости українських композиторів другої половини ХХ століття: Л. Грабовського, В. Балея і В. Бібіка. Об'єкт дослідження – композиторський творчий процес як багаторівневе явище культури. Предмет дослідження – процес самоактуалізації композитора як митця в екзистенційних, мистецьких і культурно-соціальних вимірах. Мета дослідження – осмислення композиторської самоактуалізації як прояву зрілої творчости, встановлення її структури і механізмів функціонування, визначення її ролі й місця у творчому процесі композитора. Відправним пунктом для викладеної у дисертації концепції стала теорія мотивації А. Маслоу. В рамках його теорії поняття самоактуалізації трактовано як повна реалізація людиною своїх можливостей і здібностей. Розвиваючись, індивід проходить шляхом задоволення потреб різного рівня – від нижчих (фізіологічні, безпекові, потреба в коханні й приналежності до товариства) до вищих (потреба поваги і життєвого успіху, потреби самовираження і самоактуалізації). Наголошено, що композиторська самоактуалізація, яка у дисертації розглядається як підвид «мистецької самоактуалізації», – це завжди процес індивідуально-соціальний, неможливий без адекватної суспільної реакції. Заакцентовані суттєві відмінності терміну «композиторська самоактуалізація» від загальновживаного поняття «зрілий творчий період», який не обов’язково приносить значні мистецькі досягнення (відкриття), відтак самоактуалізація не настає. При дослідженні композиторської самоактуалізації не уникнути аксіологічного аспекту. Важливо розуміти її процесуально як явище, що може бути розосереджене у часі, періодично повторюватися впродовж життя митця, досягаючи кульмінаційного вияву, а потім слабшати і зникати. Вказано на можливість колективної самоактуалізації групи митців, коли вони розробляють спільну мистецьку «проблематику» або є співавторами. Цей процес є наслідком багаторівневої природи мистецької самоактуалізації, що призводить до появи особливого «самоактуалізаційного сузір’я».
Кожен з трьох авторів вийшов на рівень самоактуалізації своїм шляхом, орієнтуючись на аванґардну поетику як базову парадигму для творчості. Проаналізовані твори насичені композиторськими відкриттями, які фіксують у повноті й цілісності унікальну мистецьку індивідуальність кожного з них. Хоча Л. Грабовський, В. Балей і В. Бібік – композитори надзвичайно різні за стилістикою, образним строєм і технікою письма, декілька важливих рис їх об’єднують: українське творче коріння, своєчасне формування достатнього для подальшої самоактуалізації творчого резервуару, стильова орієнтація на здобутки музичного модернізму й аванґарду ХХ століття, незалежність мистецької позиції, соціальна активність. Кожен з трьох композиторів репрезентує певну модель композиторської самоактуалізації, яка є з одного боку індивідуальною версією мистецького самовираження, а з іншого – до певної міри типовим прикладом мистецької долі – життєвого сценарію композитора своєї доби. У Висновках сформульовані такі маркери композиторської самоактуалізації: внутрішнє відчуття композитором свободи у володінні матеріалом і його розвитком, добре розвинена техніка письма, вміння швидко й чітко оцінювати явища мистецтва і реаґувати на них, незалежність у судженнях, повна зосередженість на композиторській роботі, вкоріненість у своїй національній культурі, вміння ефективно організовувати власну творчу працю. Наявність цього комплексу ознак надає ґрунт і можливості для повного розкриття композитором свого творчого потенціалу, тобто для композиторської самоактуалізації.
