Запропоновано визначити таймшерні відносини як майнові та немайнові відносини, засновані на договірних засадах, спрямовані на задоволення духовних та інших потреб, майнових потреб споживача, пов’язані із періодичним користуванням майном з метою відпочинку.
Досліджено причини та наслідки запровадження правового регулювання таймшерних відносин на рівні ЄС, зокрема Директивою 94/47/EC від 26.10.194 року та Директивою 2008/122/EC від 14 січня 2009 року. Для забезпечення узгодженості в законах держав-членів Директива 2008/122/EC ґрунтується на принципі максимального узгодження, коли держави-члени не можуть підтримувати або вводити у своє національне законодавство положення, що відрізняються від положень, викладених у Директиві, включаючи більш жорсткі положення, якщо інше не передбачено самою Директивою, що має забезпечити однаковий рівень захисту прав споживачів у всіх державах-членах ЄС. Там, де немає узгоджених положень, держави-члени можуть вільно підтримувати або вводити певні положення.
Зроблено висновок, що одномоментне прийняття єдиного окремого акту у цій сфері можливо і дало б найкращі результати, але зважаючи на фактичну відсутність досвіду ведення бізнесу у цій сфері і нерозуміння пристосованості різних форм таймшеру для реалій національної сфери туризму, все ж може лише нашкодити та відтягнути процес легалізації цих відносин, тому, на нашу думку, такий процес має відбуватись поступово із внесенням часткових змін в законодавство про захист прав споживач та туризм.
В результаті проведеного дослідження відмежовано договори таймшеру від договорів найму (оренди), договорів на розміщення в готелях, договорів про довгострокові відпочинкові пропозиції (продукти), інвестиційних договір.
Встановлено такі особливі ознаки договорів таймшеру: строковість; оплатність; об’єктом права користування може бути як рухоме, так і нерухоме майно; особливий суб’єктний склад.
Систему договорів таймшеру запропоновано виділяти за такими класифікаційними критеріями: 1) за правовим режимом майна: а) таймшер, заснований на строковій власності; б) таймшер, заснований на строковому володінні; 2) за схемою користування: а) таймінгові (часові): фіксовані; плаваючі (плаваючі з відкритою датою, плаваючі з відкритим місце, плаваючі з відкритою датою і місцем); ротаційні; б) поінтові (бальні); 3) за призначенням: а) основні; б) супутні; в) правоприпиняючі.
Проаналізовано такі правові режими майна: строкове володіння, інтервальне володіння, обмежене володіння (право користування (ліцензія, оренда), узуфрукт та загальне користування, квазівласність.
Обґрунтовано доцільність правового регулювання узуфрукту в рекодифікованому цивільному законодавстві України, із визначенням правового режиму такого права на речі, наслідками його встановлення.
