Дисертацію присвячено аналізу існуючих наукових підходів, законодавства України і практики його реалізації з метою розв’язання наукового завдання щодо визначення теоретичних засад, способів, механізмів та особливостей адміністративно-правового забезпечення реалізації дитиною права на безпечні умови життя.
Визначено поняття адміністративно-правового забезпечення реалізації дитиною права на безпечні умови життя як здійснюваного державою та заснованого на нормах адміністративного права виконавчо-розпорядчого процесу упорядкування суспільних відносин, що передбачає концентрацію зусиль органів державної влади і громадянського суспільства, спрямованих на створення сприятливих умов для життя та розвитку дитини, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізацію загроз її безпеці, а також мінімізацію та ліквідацію наслідків у разі їх реалізації шляхом застосування комплексу адміністративно-правових, політико-організаційних, соціально-економічних, матеріально-технічних та інших заходів.
Обґрунтовано доцільність визнання безпеки дитини в якості пріоритетного об’єкта адміністративно-правового забезпечення, що здійснюється спеціальною системою органів державної влади, місцевого самоврядування та окремих інституцій громадянського суспільства, та спрямоване за рахунок завдань, принципів, основних напрямів та механізмів на створення соціально-політичних, правових, організаційно-управлінських, інноваційно-технологічних; кадрових; фінансово-економічних умов та гарантій фізичного, інтелектуального, культурного розвитку дітей, забезпечення і захисту їх прав та законних інтересів.
Обґрунтовано необхідність формування принципово нової парадигми безпечного дитинства, що передбачатиме ужиття заходів щодо стримування та протидії загрозам безпеці дитини, вироблення мінімальних стандартів такої безпеки, систематизацію інформації про види загроз, джерела їх виникнення та поширення, створення ефективної системи взаємодії між органами державної влади, органами місцевого самоврядування та суспільством, а також розвиток міжнародної співпраці у сфері охорони дитинства на засадах партнерства та взаємної підтримки, формулювання теоретико-концептуальних принципів і положень, стратегічних заходів та програмно-цільових орієнтирів публічно-правового забезпечення прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх осіб у Національній доктрині безпеки дитини в Україні. Структура та зміст останньої диктується основними проблемами у сфері дитинства, зокрема: недостатньою ефективністю наявних публічно-правових механізмів забезпечення та захисту прав та інтересів дітей, невиконанням міжнародних стандартів у галузі прав дитини; високим ризиком бідності, особливо у багатодітних та неповних сім’ях; поширеністю сімейного неблагополуччя; низькою ефективністю профілактичної роботи з неблагополучними сім'ями та дітьми, поширеністю практики позбавлення батьківських прав та соціального сирітства; дублюванням повноважень між суб’єктами публічного адміністрування щодо обсягу та якості доступних послуг для дітей та їх сімей тощо.
Охарактеризовано нормативні засади забезпечення реалізації дитиною права на безпечні умови життя, які наразі складає значна кількість національних нормативно-правових актів, що визначають: 1) загальні засади забезпечення безпеки і благополуччя дитини; 2) правовий статус субʼєктів забезпечення безпеки дитини; 3) організаційно-правовий механізм забезпечення дітей медичною допомогою; 4) організаційно-правовий механізм взаємодії суб’єктів забезпечення безпеки дитини; 5) правові засади запобігання та протидії домашньому насильству стосовно дітей; 6) стратегічно-планувальні заходи щодо захисту прав та інтересів дітей і підлітків; 7) фінансово-економічні засади реалізації заходів щодо забезпечення прав та законних інтересів дітей; 8) окремі напрями охорони дитинства та реалізації дітьми права на безпечні умови життя; 9) особливості застосування заходів адміністративної відповідальності за порушення прав та законних інтересів дітей.
